Кращі нотатки з книги:
“Для сучасного мовознавства аксіоматичним є системний підхід до мови, інтерпретація її як системи підсистем, тобто як феномену, що має рівневу організацію; кожний мовний рівень може бути модельований як організована множина взаємоповʼязаних елементів; закономірний звʼязок встановлюється й між рівнями.”
“Дослідники визначають систему як певний цілісний матеріальний або ідеальний обʼєкт, що складається з елементів, які є нерозкладними в межах системи і перебувають у тих чи інших взаємозвʼязках і взаємовідношеннях. Найважливішими властивостями системи вважають цілісність і дискретність.”
“Як відомо, мова належить до вторинних матеріальних систем. У мовознавстві є різні трактування поняття мовна система, що, зокрема, полягає в різній інтерпретації співвідношення понять мовна система та мовна структура. Це відбиває ситуацію в наукознавстві в цілому: за словами Г. П. Щедровицького, «не існує задовільних, достатньо широко прийнятих понять системи та структури». Відповідно до поширеного погляду, слід виділяти три головні атрибути мовної системи - структуру, субстанцію та функцію; отже, як провідне виступає поняття системи, якому ієрархічно підпорядковане поняття структури. Найчастіше структурі бачать реляційний каркас обʼєкта (мови), тобто наявність сітки певних відношень між елементами.”
“Термін мовна система вживається у двох значеннях. 1. У вузькому значенні це закономірно організована сукупність однорідних елементів одного рівня (фонологічна система, система відмінків тощо). У межах кожного рівня властиві йому елементи виявляють певну подібність й одночасно протиставлені іншим елементам… 2. У широкому тлумаченні мовна система - це закономірно організована сукупність рівнів («підсистем», «окремих» систем - фонологічної, лексичної та ін.); у цьому сенсі мову називають системою систем (хоч точніше було б говорити про систему підсистем).”
“У сучасній систематиці прийнято такі ознаки систем: 1) відносна неподільність елементів системи; 2) ієрархічність системи; 3) структурність системи.”
“У сучасних системних дослідженнях розрізняють два типи систем - гомогенні та гетерогенні. Гомогенні системи складаються з однорідних елементів, їхня структура визначається протиставленістю елементів один одному й порядком слідування в ланцюжку. До гомогенних відносять системи голосних, приголосних і т.ін. Гетерогенними системами називають такі, які складаються з неоднорідних елементів, їм властива «багатоповерховість». У гетерогенних системах спостерігається розпад системи на підсистеми однорідних елементів, які взаємодіють один з одним, а також з елементами інших підсистем. Вище ми розглядали систему синтаксису. Мова в цілому є гетерогенною системою.”
“Рівень мови - це сукупність однотипних одиниць (елементів) категорій мови. Основними рівнями є фонологічний, лексичний, морфологічний і синтаксичний. Кожний з них поєднує певні одиниці й категорії. Так, одиницею морфологічного рівня є слово, яке розглядають як належне до тієї чи тієї частини мови і якому властиві певні морфологічні категорії.”
“Одиниці мови - це її постійні елементи. Їх поділяють на номінативні, комунікативні та складові. Основною номінативною одиницею є слово. Як комунікативна одиниця виступає речення. До складових одиниць звичайно відносять фонеми й морфеми. Ці одиниці не можуть уживатися самостійно, вони виступають тільки в складі слова.”
“Учені виділяють три атрибути мовної системи: структуру, субстанцію й функцію. У такій інтерпретації мовна система постає як цілісне сполучення певної структури з певною субстанцією, яке виконує певну функцію.”
“Мовна система складається з одиниць, які є знаками для передачі певної інформації. Вивченням знакових властивостей мови займається лінгвосеміотика - розділ мовознавства, що виник на стику мовознавства й семіотики. Семіотика - наука про загальні властивості знакових систем - охоплює мовознавство тією мірою, якою мова володіє семіологічними властивостями.”
“У мовознавстві поширене білатеральне розуміння мовного знака: у ньому вбачають єдність матеріального (звукового) й ідеального (значення). Із цього погляду мовними знаками є значущі одиниці мови: слова, морфеми, словосполучення, речення.”
“Фонетика і фонологія (від грец. phone - звук) - це розділ мовознавства, що вивчає звукові одиниці.”
“Звукові одиниці поділяються на лінійні (сегментні) та нелінійні (суперсегментні). До лінійних одиниць належать фрази, мовленнєві такти, фонетичні слова, склади й звуки (фонеми). Такі одиниці виступають одна за одною в лінійній послідовності. Найбільш значна лінійна одиниця - фраза (від грец. phrasis - «вислів, мовний зворот» ). Це закінчене за змістом висловлення, що поєднується особливою інтонацією і відокремлюється паузою від інших таких самих одиниць.”
“Нелінійні одиниці - це наголос та інтонація. Нелінійні одиниці не існують окремо від лінійних одиниць, вони ніби надбудовуються над лінійними.”
“Якщо вважати, що атрибутами мовної системи є субстанція, структура та функція (О. С. Кубрякова, Г. П. Мельников), то фонетика вивчає субстанцію звукових одиниць, а фонологія - їхню структуру та функцію. Фонологію часто називають функціональною фонетикою.”
“Центральне місце у фонетиці й фонології посідає вчення про звуки (фонеми). Звук мовлення - це мінімальний нечленований елемент людського мовлення. Звук мовлення - складне явище. Він утворюється відповідними органами мовця, його чують слухачі, він сприймається у звуковому комплексі, за яким закріплене певне значення.”
“Людина сприймає звуки від 16 до 20000 Гц. Музичні звуки, які створені відповідними інструментами або голосом, звичайно мають частоту 60 - 600 Гц.”
“Сила (інтенсивність) звука - це кількість енергії, що проходить за с через 1 см. кв. площі, перпендикулярної напрямку звукової хвилі. Ії переважно визначають амплітудою (розмахом) коливань.”
“Одиниця гучності - децибел.”
“гармоніка - будь-який звук, частота якого є кратною частоті певного звука.”
“Потік мовлення розпадається на мінімальні одиниці - склади.”
“Наголос - це виділення одного зі складів у межах слова”
“Основна функція слова - номінативна, що виявляється в здатності слова називати явища дійсності.”
“Службові слова позбавлені номінативних значень, бо виконують граматичні функції.”
“в лексичному складі мови виділяють ядро - слова, що виконують номінативну функцію, та периферію - слова, що виконують інші функції.”
“визначення Д. М. Шмельова: «Слово - це одиниця найменування, що характеризується цільнооформленістю (фонетичною й граматичною) та ідіоматичністю »”
“або визначення Д. Е. Розенталя та М. О. Теленкової: «Слово. Основна найкоротша одиниця мови, що виражає своїм звуковим складом поняття про предмет, процес, явище дійсності, їхні властивості або відношення між ними. У слові поєднуються ознаки фонетична (звуковий комплекс), лексико-семантична (значення) та граматична (морфологічна структура та складовий елемент або потенційний мінімум речення)”."
“У лінгвістиці вживаються також терміни лексема та лекса. Лексема - це слово, що розглядають у сукупності всіх його граматичних форм і значень, подане поняття використовують для позначення мовної одиниці, бо вона є лексичним інваріантом (сукупністю всіх форм і значень). Проте в мовленні лексема реалізується в конкретній граматичній формі й конкретному значенні. Цю мовленнєву реалізацію називають лексою.”
"Етимологія (гр. etymologia, від etymon - «істина» й logos - «слово, учення») - 1) розділ мовознавства, що вивчає походження слів;
- сукупність методів дослідження, спрямованих на розкриття походження слова, а також сам результат цього розкриття; 3) походження слова."
“Предметом етимології як розділу мовознавства є вивчення джерел і процесу формування словникового складу мови та реконструкція словникового складу мови дописемного періоду.”
“Найважливішою метою етимологічного дослідження є виявлення етимона (грец. etymon) (первісного значення й форми слова).”
“Лексикографія (від лат. lexikos «словник» + grapho «пишу») - розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами укладання словників, збиранням, упорядкуванням та описанням словникового матеріалу.”
“Найкращим тлумачним словником сучасної української літературної мови є «Словник української мови» в 11 томах (1970 - 1980)”
“Усі слова складаються зі значущих частин.”
“Значуща частина слова називається морфемою (від грецьк. норфп - «форма»).”
“Морфема - двобічна одиниця мови: вона має план вираження й план змісту (фонемний склад і значення). Морфеми - будівельний матеріал слова. Самостійно, поза словом морфеми не вживаються. Тому їх відносять до лінійних одиниць мови.”
“Корінь (лат. radix) - центральна морфема слова, яка обовʼязково наявна в слові й несе в собі основний елемент лексичного значення”
“префікс (лат. praefixus «прикріплений попереду») - афікс, який у складі простої основи стоїть перед коренем або перед іншим префіксом”
“суфікс (лат. suffixus - «прикріплений, прибитий») - афікс, який у складі простої основи стоїть після кореня або після іншого суфікса перед закінченням (якщо воно є)”
“інтерфікс (лат, inter - «між», fixus - «прикріплений») - афікс, розташований між коренями (основами) у складних словах: пар-е-плав, земл-е-мір, світ-о-сприйняття”
“постфікс (лат. post «після», fixus - «прикріплений») - афікс, який стоїть після закінчення: сміюся, смієшся; вчуся, вчишся; який-небудь, якийсь-то,”
“закінчення, або флексія (лат. flexio - «відхилення») - змінна частина слова.”
"Основні способи словотворення. 1) Лексико-семантичний спосіб полягає в утворенні омонімів унаслідок семантичних перетворень слова, наприклад: рос. лавка «те, на що сідають» (пор. укр. лава, лавка) - і лавка «невеличка крамниця»; зебра «дикий африканський кінь, що має смугасте забарвлення» та зебра «пішохідний перехід».
- Лексико-синтаксичний спосіб - це творення нових слів унаслідок зрощення в одну лексичну одиницю цілого словосполучення, наприклад, укр. маловивчений < вивчений мало; рос. быстрорастущий › растущий быстро.
- Морфолого-синтаксичний спосіб - перехід однієї частини мови в іншу, наприклад: іменник вартовий < прикметник вартовий (солдат), прислівник зимой < іменник в орудн. відм. одн. зимой. 4) Морфологічний спосіб полягає у створенні нових слів через поєднання морфем на ґрунті основ і словотворчих афіксів, які є в мові."
“Складання (основоскладання) це утворення нових слів через обʼєднання в одне ціле двох або більшої кількості основ”
“Граматика як наука складається з 2-х розділів: морфології та синтаксису. Морфологія (від гр. morphe «форма» + logos «слово, учення») - граматичне вчення про слово, його структуру, способи вираження граматичних значень, а також про частини мови. Синтаксис (від гр. syntaxis - «складання») - граматичне вчення про будову звʼязного мовлення; поділяється на синтаксис словосполучення і синтаксис речення.”
“Словосполучення - це поєднання двох або більшої кількості самостійних слів, звʼязаних за змістом і граматично на основі підрядного звʼязку, що виражає єдине, але розчленоване поняття і являє собою складне найменування явищ обʼєктивної дійсності (лінивий студент, швидко писати, дівчинка шести років). Словосполучення виконують номінативну”
“Речення - це головна синтаксична одиниця мови й головна синтаксична категорія. Речення відрізняється від інших одиниць мови (тобто від фонеми, морфеми, слова, словосполучення) тим, що несе в собі комунікативну функцію. Як відомо, ні фонеми, ні морфеми, ні окремі слова, ні словосполучення не здійснюють актів комунікації поза реченням, тобто ці одиниці мови самі по собі не комунікативні. Отже, тільки речення є самостійно комунікативним.”
“Речення - це найменша комунікативна одиниця мови. Відрізок мовлення може складатися з кількох комунікативних одиниць, тобто з відповідної кількості речень.”
“Історія мови загалом тісно повʼязана з історією народу, суспільства.”
“Розвиток мови відбувається за допомогою дивергенції (диференціації) і конвергенції (інтеграції). Дивергенція (з лат. divergo «відхилююсь») - це процес розпаду, розщеплення (первинної прамови при формуванні нових діалектів, мов, звуків, форм тощо). Дивергенція може виникати внаслідок соціально-історичних умов - міграцій, географічного чи політичного відособлення, контактів з іншими мовами. Схематично це можна показати так: єдина прамова А розпадається на діалекти А1, А2, А3…, які потім перетворюються в самостійні мови В, С, D… При цьому в кожній з них зберігаються якісь риси їх спільного предка, у чому й виявляється їхня спорідненість”
“Процеси дивергенції є характерними для ранніх етапів розвитку суспільства.”
“Конвергенція (з лат. convergo «наближаюсь») - це зближення та злиття двох чи більше мов. Це процес, протилежний дивергенції, він ілюструє взаємодію мов, при якій вони можуть змішуватися, схрещуватися або впливати одна на одну. Деякі лінгвісти і навіть цілі лінгвістичні школи надавали вирішального значення фактам змішування або схрещення мов (Г. Пауль, М. Я. Марр). Змішування виникає в умовах масової двомовності, коли деякі риси однієї мови проникають у систему іншої мови. Прикладом є романізація народів римських провінцій (Галлії, Іберії, Дакії та ін.). Народна латинська мова римських завойовників на названих територіях змішалася з мовами мешканців провінцій. Унаслідок виникли романські мови: французька, іспанська, румунська та ін. Так, французька мова виникла внаслідок змішування галльської мови з народною латинською. Інший приклад змішування - болгарська мова, джерелами якої є, з одного боку, словʼянські діалекти, з іншого - тюркські (діалект волзьких булгар).”
