“Мову та інтелект, звʼязок між мовою і мисленням, вплив на свідомість за допомогою мови, загальні закономірності розвитку мовлення в онтогенезі, формування мовної свідомості, функціонування мовної особистості вивчає психолінгвістика.”
“Лінгвістика традиційно займається науковим описом структури, форм та значень звуків, слів, словосполучень і речень. Психологія досліджує способи оволодіння цими системами та їх функціонування в реальному спілкуванні, коли люди вимовляють і розуміють речення. Психолінгвістика вивчає глибинні знання та здібності, необхідні людині для того, щоб опанувати мову в дитинстві і впродовж життя послуговуватися нею.”
“Психолінгвістика (грец. psychē — душа і франц. linguistique — наука про мову) — наука, яка вивчає процеси утворення, сприйняття та формування мовлення в їх взаємодії із системою мови, а також розробляє моделі мовленнєвої діяльності та психофізіологічної мовленнєвої організації людини, перевіряє їх у процесі психологічних експериментів.”
“Предметом психолінгвістики є структура і функціонування мовленнєвих механізмів людини в їх співвідношенні зі структурою мови, тобто процеси породження і сприйняття мовлення (такий підхід ще називають «діяльнісним» (від «мовленнєва діяльність»). Узагальнено предмет психолінгвістики можна визначити як вербальну організацію та вербальну поведінку людини. За такого підходу до сфери психолінгвістики зараховують проблеми мовленнєвої здатності, мовної свідомості, мовленнєвого розвитку людини, механізмів породження і сприйняття мовлення, когнітивні процеси, дослідження мовленнєвої поведінки мовної особистості, питання, повʼязані з комунікацією (вербальною, міжкультурною тощо).”
“медициною. Звʼязок психолінгвістики з фонетикою — наукою, що вивчає звукову будову мови, зумовлений тим, що обидві науки досліджують мовлення, однак предмети дослідження в них різні. Предметом вивчення фонетики є звукові засоби мови у всіх їх виявах та функціях, звʼязок між звуковою формою мови та письмом. Тому дані фонетики важливі для психолінгвістичних досліджень процесів породження та сприйняття мовлення. Дані граматики — розділу мовознавства, що вивчає систему морфологічних категорій та форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотво-рення, використовують у психолінгвістичних дослідженнях, які спираються на ідеї генеративної лінгвістики одного з відгалужень формального напряму в лінгвістиці, що ґрунтується на описі мови у вигляді формальних моделей певного типу. Вивчати словесні асоціації, різні види афазій допомагає лексикологія — наука про словниковий склад, лексику мови. Важливим і для лексикології, і для психолінгвістики є дослідження лексиконів конкретних мов у їх співвідношеннях з дійсністю. У словах, їхніх значеннях безпосередньо закріплений життєвий досвід соціуму в певну епоху. У звʼязку із цим такі проблеми, як співвідношення лексики та культури, лінгвістична відносність (вплив лексики на «сприйняття світу»), взаємозвʼязок лінгвістичних та екстралінгвістичних компонентів є спільними для лексикології і психолінгвістики.”
“Психолінгвістика перебуває в тісному звʼязку з когні - тивною лінгвістикою, оскільки вона також досліджує функціонування мови як різновиду когнітивної діяльності, як загального пізнавального механізму репрезентації і трансформування різних видів інформації з використанням мовних знаків.”
“У психолінгвістичних дослідженнях активно послуговуються методами і даними психології — науки про факти, механізми і закономірності психіки. Велике значення мають, зокрема, основні положення наукових праць Ж. Піаже та ін.”
“Близькою до психолінгвістики за предметом і завданнями наукою є нейролінгвіс тика, яка використовує потенціал медицини. Вона виникла на стику неврології та лінгвістики і вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовленнєвої поведінки. Предметом нейролінгвістичних досліджень, дані яких використовує психолінгвістика, найчастіше стають афазії та інші форми порушень мовленнєвої поведінки. Важливий матеріал для психолінгвістики дає нейролінгвістичне вивчення поведінки поліглотів та білінгвів, які мають мозкові ураження.”
“Вагомий внесок у розвиток психологічного напряму в лінгвістиці зробив український мовознавець Олександр Потеб-ня (1835—1891). Зокрема, він розвивав ідеї В. фон Гумбольдта про протилежні якості мови (як динамічного утворення, як процесу, як продукту), про мову як орган думки. Для формування та розвитку психолінгвістики важливим став поміркований погляд О. Потебні щодо взаємозвʼязку мови і мислення. Він заперечував ідею про нерозривність мови та мислення, вважаючи мову найважливішим, але не єдиним засобом вираження думки, адже в онтогенезі мислення не завжди повʼязане з мовою. На середньому етапі людського розвитку думка може бути повʼязана зі словом, але на початку вона не доростає до слова, а на високому рівні розвитку залишає його, оскільки слово не задовольняє її вимог і думка не може бути відокремленою від чуттєвої сфери. О. Потебня зауважував, що слово потрібне для перетворення нижчих форм думки на поняття і має зʼявлятися тоді, коли «в душі» вже є матеріали, як передбачаються цим перетворенням. Такий підхід до розуміння співвідношення мови і мислення донині має значення для психолінгвістики як методологічна схема. На його основі було сформульовано уявлення про поліморфність людського мислення, яке здійснюється внутрішньо (якщо спирається на образи мовних, немовних знаків, візуальні образи предметів) або зовнішньо (якщо спирається на просторові, смислові уявлення, схеми, макети, конструкції тощо).”
“Трансформаційна психолінгвістика Дж. Міллера - Н. Хомського. Поштовхом до створення трансформаційної пси-холінгвістики став трансформаційний метод, запропонований американським лінгвістом, учителем Н. Хомського, Зеллігом Харрісом у 50-ті роки ХХ ст. Синтаксичну структуру речення він розглядав як виведення складних синтаксичних структур із простіших за допомогою невеликого набору правил перетворення (трансформацій). Ідея про те, що основою багатоманітності синтаксичних типів у різних мовах є проста схема ядерних типів, які можуть перетворюватися за допомогою невеликої кількості трансформаційних правил, стала ключовою для концепції Н. Хомського. У праці «Синтаксичні структури» (1957) він сформулював теорію генеративної гра - матики — систему правил, яка експліцитно приписує реченню певний визначений структурний опис. Інакше кажучи, кожен, хто говорить певною мовою, оволодів граматикою породження речень, яка відображає його знання мови. Це не означає, що людина усвідомлює правила граматики чи може їх усвідомити або що її судження стосовно інтуїтивного знання мови обовʼязково мають бути правильними. Н. Хомский зазначав, що граматика породження не є моделлю для мовця та слухача; вона в найбільш нейтральних термінах відображає потенційне знання мови, що становить основу для її використання мовцем та слухачем.”
“Відповідно до концепції Міллера - Хомського, засвоєння мови полягає в опануванні системи абстрактних граматичних структур і правил формування усвідомленого висловлення, а не окремих мовних елементів. Одним з найважливіших постулатів цієї концепції є ідея про існування універсальних вроджених правил оперування мовою. На думку Н. Хомського та Дж. Міллера, ці правила не виражені в експліцитній формі в мовному матеріалі, який засвоює дитина. Водночас будь-хто як рідною може оволодіти мовою будь-якої структури. Тобто процес опанування мови зводиться до взаємодії вроджених умінь і мовного матеріалу, який засвоюється; він детермінований внутрішньо.”
“Важливим положенням концепції Н. Хомського є розмежування мовної здатності (linguistic competence) та мовної активності (linguistic performance). Мовна здатність - це потенційне знання мови, яке є предметом лінгвістики і може бути описане за допомогою моделі породження мовлення. Вона первинна й визначальна щодо мовної активності — процесів, які відбуваються в разі застосування мовної здатності в реальній мовленнєвій діяльності та становлять предмет психології.”
“Психолінгвістична школа Т. Слама-Казаку. Виникла вона в 60-ті роки ХХ ст. в Румунії, обʼєднавши групу однодумців навколо «Міжнародного психолінгвістичного журналу»… Т. Слама-Казаку запропонувала динаміко-контекстуаль-ну теоретичну методику психолінгвістичного аналізу, яка поєднує два принципи. Динамічний принцип передбачає аналіз мовлення в його динаміці, який трактують як розгортання мовлення в часі; як залежність цього розгортання від діяльності комунікантів, яка відбувається в той самий час; як еволюційну динаміку; як процес засвоєння мови дитиною. Контекстуальний принцип полягає у вивченні певних аспектів комунікації в співвідношенні з контекстом: загальним соціально-історичним оточенням (середовищем); конкретною ситуацією, у якій перебуває мовець; дискурсивними, синтагматичними сукупностями, що містять кожен складник. Інакше кажучи, факти потрібно вивчати не відірвано від контексту, не ізольовано, а у звʼязку із ситуацією оточення або лінгвістичною ситуацією.”
“Психосоціологічна школа С. Московічі. Розвинулася вона у Франції в 60-ті роки ХХ ст. Представниками цього напряму є С. Московічі, К. Фоше та ін. Зокрема, С. Московічі досліджував залежність характеристик мовленнєвої діяльності від умов мовного спілкування. У праці «До психосоціології мови» (у співавторстві з К. Фоше, 1966) він довів, що характеристики мовлення комунікантів (загальний обсяг мовленнєвої продукції, ступінь використання різноманітних лексичних одиниць або відсоток їх використання, синтаксична організація мовлення) залежать від системи комунікації (стосунків між тими, хто спілкується, і ставлення кожного з них до предмета мовлення та каналу комунікації (розташування учасників спілкування в просторі — обличчям до обличчя, спиною до спини, поруч, обличчям в один бік; можливість контролювати або сприймати жести і міміку співрозмовника). С. Московічі та К. Фоше наголошували, що досліджувати мовленнєву діяль-ність, не беручи до уваги екстралінгвістичні умови мовного спілкування, неможливо.”
“Ж. Піаже довів, що передумови для оволодіння мовою залежать від розвитку сенсомо-торного інтелекту дитини, у якому виокремив такі стадії: 1) стадія сенсомоторної логіки. У дитини на основі досвіду маніпуляцій з різними обʼєктами формується здатність до узагальнених дій, що дає змогу створювати схеми цих дій. На цій стадії основою психічного розвитку є те, що дитина залучає предмети, які потрапляють до її рук, до вже існуючих схем дій; 2) стадія концептуальної логіки. На цій стадії нові предмети приєднують до сукупностей предметів, до яких можна застосувати вже існуючу схему дій, — відбувається асиміляція не схемами дій, а предметів предметами. Для того щоб прийняти рішення про можливість додати певний предмет до сукупності предметів, яких немає перед очима, потрібно їх уявити. З огляду на це м. Шаже стверджував, що в інтелекті дитини ще до появи мови існує символічна функція. Мова, за Ж. Піаже, є її еле-ментом. Для існування символічної функції в інтелекті дитини необхідні такі феномени, яким можна приписати роль означувального та означуваного. На думку Ж. Піаже, на стадії концептуальної логіки роль означу-вального виконують частини або окремі сторони обʼєкта, який означується. Це ознаки або сигнали, що дають змогу подумки відтворити відсутній предмет. Отже, за Ж. Піаже, логічні операції, які дитина здійснює у вербальній формі, спочатку мають бути сформовані як операції з предметами, які вона сприймає.”
“На думку представників когнітивно орієнтованого підходу Ж.-П. Бронкара, М. Кела, Ж. Нуазе, обʼєктом психолінгвістичних досліджень мовлення дитини є мова як здатність та інструмент уявлення і комунікації одночасно.”
“Школа Р. Ромметвейта. Норвезький психолінгвіст Р. Ромметвейт застосував підхід до мовленнєвої діяльності як до складника соціальної немовленнєвої діяльності, стверджуючи, що вербальні засоби комунікації є частиною немовленневої діяльності комунікантів. Мовленнєве спілкування можливе лише за наявності спільної когнітивної бази комуні-кантів, яка формується внаслідок спільного соціального досвіду і полягає в збігу знань комунікантів про предмети спілку-вання. Процес мовленнєвого спілкування Р. Ромметвейт тлумачив як орієнтування співбесідника в ситуації спілкування. У своїй праці «Слова, значення, повідомлення» він аргументував повну залежність перебігу мовленнєвих процесів (розуміння та запамʼятовування мовленнєвих повідомлень) від екстра-лінгвістичних умов.”
“Традиційно методологією називають учення про принципи дослідження в науці. Вона охоплює три рівні: а) загальну філософську методологію, яка визначає прин- ципи, напрями досліджень загалом; б) загальнонаукову методологію, що обʼєднує методи та принципи, які застосовують у групах наук; в) спеціальну методологію, що містить методи конкретної науки.”
“У найзагальнішому розумінні метод — це сукупність прийомів та операцій пізнання і практичного перетворення дійсності. Методи можуть бути загальними, загальнонауковими та окремими.”
“Психолінгвістика за предметом дослідження близька до лінгвістики, а за методами — до психології.”
“Експеримент (лат. experior — випробовую) — цілеспрямоване вивчення явища, яке дослідник здійснює в строго визначених умовах.”
“Обʼєктивна семантика повʼязана із семантичною системою мовних значень, суб’єктивна семантика — з емоційною, афективною, асоціативною системою, яка існує у свідомості мовної особистості.”
“в класифікації логічних і синтаксичних відношень між словами задіяні дві основні асоціації: протиставлення та групування. Місце кожної одиниці мови в словнику визначається протиставленням їй іншого елемента чи елементів та/або групуванням її із цим елементом чи іншими елементами.”
“За типом відношень між словом-стимулом та словом-реакцією розрізняють синтагматичні й парадигматичні мовні асоціативні звʼязки. Синтагматичні асоціативні звʼязки передбачають наявність синтаксичних відношень між словом-стимулом та словом-реакцією (школяр — навчати-ся, діти, школа). Парадигматичні асоціативні звʼязки представлені словами-реакціями, що належать до того самого граматичного класу, що й слова-стимули (школяр — школа, вчитель, підручник, іспит). У парадигматичних звʼязках відображаються мовні відношення, у синтагматичних — мовленнєві.”
“Для сучасної психолінгвістики характерним є узагальнене вивчення всіх аспектів мовленнєвої діяльності. За такого підходу зважають на взаємодію одиниці мовлення (тексту) й одиниці мовленнєвої діяльності (дискурсу).”
“Дискурс (лат. discursus — міркування) — центральна інтегративна одиниця мовленнєвої діяльності, мінімальна комунікативна одиниця, що виражає міжособистісну мовленнєву взаємодію і має обʼєднувальну комунікативну функцію та єдину тему.”
“За кількістю учасників сучасний український дослідник Георгій Почепцов-молодший поділяє дискурс на внутрішній (1 особа), міжлюдський (2 особи), малих груп (3—5 осіб), публічний (20 осіб і більше), організаційний (100 осіб і більше) та мас о вий (масова комунікація).”
“Фрейм (англ. frame — рамка) — когнітивна структура, що існує у свідомості людини і ґрунтується на знанні про можливі типові ситуації, очікуваннях з приводу якостей та відношень реальних обʼєктів.”
перевірити швидкість читання онлайн (промо)
“Мовленнєвому акту (МА) в мовленні відповідає предикативна одиниця (англ. clause) або речення (англ. sentenсе). Терміном «предикативна одиниця» в лінгвістиці сукупно позначають мовленнєві одиниці, які традиційно називають сурядними та підрядними реченнями, а також головними реченнями в межах складнопідрядного. У більшості випадків МА відповідає мінімальна самостійна одиниця мовлення - просте речення, яке традиційно виокремлюють у теорії МА як його мовленнєвий відповідник.”
“Мовленнєва подія (МП; англ. event) є наймасштабнішою одиницею МД, яку в більшості випадків легко ідентифікувати. Інколи в дискурс-аналізі її називають «інтеракція». Прикладами МП можуть бути засідання парламенту, ділова нарада, бесіда, урок у школі, лекція тощо.”
“Нейролінгвістичне програмування (НЛП) — метод, який досліджує субʼєктивний досвід та програми (патерни), що зумовлюють ефективну чи неефективну поведінку”
“Основні принципи НЛП: — наявність можливості вибору значно краще, ніж її відсутність; — люди завжди обирають краще з наявного; — люди мають усі необхідні ресурси, потрібно лише знайти доступ до них; — немає поразок, є можливість отримати новий досвід; — пошук антонімів та асоціацій дає змогу по-іншому сформулювати судження (рефреймінг); — карта не є територією: це передбачає можливість різних інтерпретацій; — люди реагують на власну карту реальності, а не на саму реальність; — будь-яка людина може досягти мети; — для досягнення мети потрібно поділити завдання на складники; для цього залучають відповідні мовленнєві стратегії, тактики та прийоми; у системі основним стає той елемент, який є найгнучкішим; — будь-яка поведінка є корисною в певному контексті; — за кожною поведінкою приховані позитивні наміри.”
“Мову (код) розуміють як систему обʼєктивно існуючих, усталених знаків, які співвідносять поняттєвий зміст і типове звучання, а також як систему правил їх уживання та сполучуваності. Мова та мовлення утворюють єдиний феномен людської мови та кожної конкретної мови. Мовлення є втіленням, реалізацією мови (коду), модусом (способом) її існування. Мова реалізується в мовленні й через нього виконує своє комунікативне призначення.”
“у мисленні використовується не звичайна звукова мова, а особливий код — «мова» думки.”
“вербалізація — це перекодування результатів роботи мислення засобами конкретної етнічної звукової мови.”
“Термін «пропозиція» в логіці позначає судження, а в лінгвістиці — семантику речення. Смисл речення, що актуалізується в мовленні, не можна зводити лише до лексичної та граматичної інформації, він завжди містить комунікативно-інтенцій-ний, або прагматичний, смисл і пропозицію.”
“Пропозиція — елементарна одиниця свідомості, семантичний інваріант речення.”
“Пропозиція є особливою формою репрезентації знань, базовою когнітивною одиницею зберігання інформації, яка відіграє головну роль у породженні, інтерпретації дискурсу, у т. ч. когнітивних схем, фреймів, сценаріїв та ситуаційних моделей.”
“фрейм — когнітивна структура, що містить знання про світ подій, предметів, існує у свідомості людини і ґрунтується на знанні про можливі типові ситуації, очікуванні з приводу якостей та відношень реальних обʼєктів;”
“сценарій (скрипт) — знання про соціальну взаємодію;”
“план — інтегроване знання про те, як організовується діяльність, яке підпорядковує фрейми та скрипти;”
“схема — абстрактне визначення активної організації попереднього досвіду у вигляді набору правил для створення або опису прототипу «середня тенденція».”
“Плани, фрейми та скрипти — це різновиди схеми як універсального способу організації.”
“Теорія Л. Виготського. Відповідно до неї мовленнєве мислення має три аспекти: думку, внутрішнє мовлення, слово. Процес породження мовлення йде від мотиву до оформлення думки, потім думка опосередковується у внутрішньому слові, далі — у значеннях зовнішніх слів, після чого — у словах. У цьому процесі ключову роль відіграє внутрішнє мовлення — особливий внутрішній план мовленнєвого мислення, яке є посередником між думкою та словом.”
“Теорія 0. Лурії. Розвиваючи ідеї Л. Виготського, О. Лурія розробив учення про динамічну схему висловлення. Відповідно до цієї схеми формування висловлення відбувається в три етапи: 1) вихідна схема («семантичний запис»), що є згорнутим мовленнєвим висловленням, яке далі може бути перетворене на систему послідовно повʼязаних одне з одним слів. 2) внутрішнє мовлення. На цьому етапі внутрішній смисл переходить у систему синтаксично організованих мовленнєвих значень (формується синтаксична структура висловлення); 3) формування розгорнутого мовленнєвого висловлення - ланцюжка взаємоповʼязаних речень.”
“На сприйняття мовленневого повідомлення істотно впливає апперцепція зумовленість сприйняття попереднім досвідом людини. Вона виявляється в таких чинниках, як знання мови, предмета, про який ідеться, практика слухання, загальний рівень культури, освіти, вік тощо.”
“Кількість надлишкових елементів у письмовому мовленнєвому повідомленні сягає приблизно 70%”
“Численні експерименти психологів з дослідження сприйняття та затримки в памʼяті послідовності слів доводять, що краще запамʼятовуються початок і закінчення повідомлення.”
“Текст (лат. textum — сплетіння, тканина) — послідовність мовних знакових одиниць, обʼєднаних смисловим звʼязком, основними якостями якої є звʼязність і цілісність.”
“Структуру тексту визначають такі чинники: 1) код. Це закони тієї системи знаків, завдяки якій текст є актуалізованим і записаним; 2) побудова предмета текстової діяльності. Такими предметами є референтна ситуація, що відображена в тексті; у ній виявляється звʼязок імен, висловлень або їх еквівалентів з обʼєктами дійсності; 3) завдання діяльності. Структура тексту має відповідати завданням, які автор визначає як пріоритетні. Зокрема, завдання впливають на вибір автором відповідного жанру та стилю; 4) партнер з комунікації та його діяльність. Автор розглядає текст крізь призму власної комунікативної діяльно-сті, яка є визначальним чинником, що узгоджує та підпорядковує собі дію всіх інших чинників при побудові тексту. Створюючи будь-який текст, автор керується як власними інтересами, так і інтересами тих, кому адресує повідомлення. Навіть якщо він переслідує лише власну мету і пише текст для маніпулювання аудиторією, усе одно зважає на чинник адресата; 5) образ ситуації спілкування. Такий образ створюється під час попереднього планування тексту; 6) життєвий та комунікативний досвід. Автор не лише передає в тексті власний життєвий та комунікативний досвід, а також має враховувати наявність або брак такого досвіду в адресата; 7) соціокультурні норми, зразки. Це основні критерії, яким має відповідати прийнятий для певного суспільства, групи текст; 8) емоційний стан. Цей субʼєктивний чинник характеризує вибір автором експресивних та інших засобів. Водночас важливе значення має емоційний стан адресата (наприклад, адресат у стані емоційного піднесення буде гірше сприймати загальні філософські міркування); 9) психофізіологічні фактори. До них належать, напри-клад, стан здоровʼя, загальні умови створення та сприймання тексту, час тощо.”
“Інформаційне поле тексту це сукупність смислів, які ідентифікують та пояснюють реципієнту психологічно важливі для сприйняття тексту обʼєкти і процеси.”
“Діяльність трактовано як взаємодію реципієнта і тексту, під час якої реципієнт досягає наміченої мети, і як форму існування авторських смислів. Вона реалізується в авторському тексті в специфічній формі чи змісті, що можуть не входити або частково входити до особистого досвіду реципієнта.”
“Інформаційна однорідність тексту виявляється в рівномірності відображення в ньому тої чи тої діяльності. В інформаційно різнорідному тексті одна діяльність взаємодіє з іншою або підпорядкована ій.”
“Смислова дистанція між реципієнтом і текстом — ступінь співвідношення розбіжностей і збігів між авторською і читацькою проєкціями тексту”
“основною одиницею мови є не звук, а слово;”
“Мовленнєвий акт (МА) — елементарна мовленнєва дія мовця, яка полягає у вимовлянні певного висловлення, що наділене змістом та однозначною референцією.”
“У середині ХХ ст. науковці звернули увагу на складність і багатоаспектність взаємозвʼязку мови та культури. Американські лінгвісти Едвард Сепір (1884—1939) та Бенжамін Ворф (1897—1941) розробили гіпотезу лінгвістичної від-носності, яка полягає в переконанні, що люди бачать світ крізь призму власної мови, яка не лише є інструментом для відтворення думок, а сама їх формує. Гіпотеза Сепіра — Ворфа ґрунтується на тому, що мова - основа тієї картини світу, яка існує у свідомості її носіїв, гармонізуючи величезну кількість предметів та явищ світу, які їх оточують. Мова зумовлює спосіб мислення народу, що нею гово-рить, а спосіб пізнання реального світу залежить від того, якими мовами мислять ті, хто пізнає світ. Згідно з гіпотезою Сепіра — Ворфа, будь-який предмет або явище стає для людини доступним лише тоді, коли йому дають певну назву. Без назви вони для мовця просто не існують. Коли людина формулює певну назву, вона залучає нове поняття до вже існуючої у її свідомості системи понять — картини світу. Мова не просто відображає світ, а будує ідеальний світ у свідомості, конструює іншу реальність, з якою людина має справу раніше, ніж із предметами реальної дійсності. Кожна мова має власний спосіб представляти одну й ту саму реальність.”
“Соціалізація — двосторонній процес, що охоплює засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища, системи соціальних звʼязків та активне відтворення цієї системи в його діяльності.”
“Інкультурація — засвоєння індивідом світосприйняття та поведінки, притаманних його культурі, унаслідок чого формується його когнітивна, емоційна, поведінкова подібність з одноплемін-никами, на відміну від представників інших культур.”
“когнітивна емпатія — здатність співвідносити своє і чуже, усвідомлювати, що обʼєднує і розділяє людей;”
“експресивна емпатія — здатність перейматися емоціями та намірами інших;”
“соціальна емпатія — усвідомлення відмінностей у нормах соціальної поведінки.”
“Для того щоб зрозуміти комунікативну поведінку репрезентантів інших народів, треба розглядати їх у межах їхньої культури, а не власної.”
“немає жодної культури, яка б позитивно ставилася до брехні, убивства або злодійства. Хоча кожна культура має різні межі терпимості до цих явищ, однозначною є їх загальна негативна оцінка.”
“Потреба в різноманітних звʼязках з оточенням, колективному житті реалізується через ототожнення людини з певними ідеями, цінностями, соціальними групами та культурами — культурну ідентифікацію. Її результатом є формування культурної ідентичності - усвідомлення людиною власної належності до певної соціокультурної групи, що дає їй змогу визначити власне місце в соціокультурному просторі та орієнтуватися в навколишньому світі. Кожен індивід потребує упорядкування власної життєдіяльності, яке йому може забезпечити лише певна спільнота. Культурна ідентичність формує ціннісне ставлення людини до себе, інших людей, суспільства, світу загалом.”
“Рольові приписи — це правила здійснення рольової діяльності, сформульовані від імені суспільства, групи та засвоєні особистістю.”
“Маргінальна (лат. marginis - край, межа) особистість - 1) особистість на межі культур; 2) особистість між поколіннями, соціальними групами, класами, ідеологічними системами тощо.”
“Кожна людина сприймає світ під впливом індивідуальних особливостей психіки, соціального оточення, специфічних особливостей етнічної культури, є носієм певного способу мислення та потенційних дій. Більшість соціальних моделей поведінки формується в дитинстві. Певні відчуття, форми мислення та способи дій, які виникають у процесі навчання та закріплюються у свідомості людини, консервуються і в подальшому майже не зазнають змін. Результатом формування відчут-тів, думок, поведінки є т. зв. ментальні програми, які можуть бути досліджені за допомогою вимірів культури, запропонованих сучасним нідерландським соціологом Гертом Гофштеде: дистанція влади (від незначної до значної); індивідуалізм - колективізм; маскулінність — фемінність; уникання невизначеності (від сильного до слабкого).”
“Онтогенез (грец. on (ontos) — єство і genesis — походження) мовлення — процес становлення та розвитку мовлення окремого індивіда.”
“На онтогенез мовлення впливають спадковість та умови формування дитини, розвиток мозкових мовних центрів, виховання. У ньому виявляються універсальні закономірності, властиві людям незалежно від расової та культурної належності.”
“центр Брока — це ділянка кори головного мозку, яка розташована у правші в нижній задній частині лобної звивини лівої півкулі й відповідає за артикуляцію.”
“Її (центр Верніке) ушкодження супроводжується сенсорною афазією - порушенням розуміння мовлення, з яким звертаються до пацієнта.”
“в мозку існує також асоціативний центр, який відповідає за побудову фраз та речень. У разі його ушкодження порушується здатність правильно структурувати фрази.”
“За даними сучасних досліджень, ліва півкуля відповідає за абстрактний рівень мовних категорій та всі слова з абстрактними значеннями. У ній зберігається інформація про подіі минулого, але не сьогодення. Події, які щойно трапилися, спочатку аналітично опрацьовуються, потім посідають належне їм місце у субʼєктивній моделі світу. Ліва півкуля опрацьовує інформацію досить довго, вона загалом орієнтована на прогнозування майбутнього.”
“Права півкуля відповідає за підсвідомість, емоційно-образне, просторове сприймання, інтуїцію, забезпечує не концентрацію уваги, а її розподіл, допомагає цілісно сприймати світ у єдності його елементів. Вона здатна сприймати інформацію загалом, працювати за умов нестачі відомостей і відтворювати ціле по частинах. З її роботою повʼязують здатність до адаптації, продукування нових ідей. Повнота сприйняття і просторово-образний контекст важливі для творчості.”
“Кожна з півкуль формує власні принципи організації мовлення: права - цілісність смислового наповнення, метафоричне мислення, асоціації на основі наочних та чуттєвих уявлень про предмет; ліва — теоретичне мислення, граматичне оформлення висловлень, характеристику якостей предметів. Комплементарність роботи лівої та правої півкуль впливає також на формування структури лексикону людини. Різні шари лексики сумуються: у правій півкулі зберігаються образи обʼєктів зовнішнього світу, за якими закріплені слова (при кожному слові також містяться пояснення, що з ним асоціюються, — зорові чи просторові образи), ліва півкуля відповідає за слова-концепти. Отже, права півкуля дає образ для мислення, а ліва — мислить.”
“розрізняють стратегію лівої півкулі, яка допомагає організувати вербальний та невербальний матеріал з утворенням однозначного контексту, необхідного для успішного спілкування, і стратегію правої півкулі, що формує багатозначний контекст, який не вичерпується традиційними для системи спілкування поясненнями.”
“Нині вчені вважають, що у творчих процесах важлива робота обох півкуль і загалом творчість є взаємодією та взаємним доповненням двох типів мислення, двох способів організації контекстного звʼязку, які виконують різні функції та ґрунтуються на можливостях різних півкуль мозку.”
“Нині більшість науковців погоджується з тим, що здатність до мовлення вроджена, генетично запрограмована. Підтвердження цього — наявність у мозку фізіологічних центрів мовлення Брока і Верніке. Зʼясовано, що в немовляти мовленнєва зона в лівій півкулі збільшена, тобто людина народжується зі здатністю до оволодіння мовою.”
“спочатку дитина вчиться слухати мовлення, а вже потім — говорити”
“на думку Д. Слобіна, у віці приблизно 18 місяців діти починають обʼєднувати слова в примітивні речення. Згідно з дослідженнями, спочатку розвиток таких речень іде повільно, але із часом починає стрімко пришвидшувати-ся; кількість двослівних речень щомісяця збільшується в такій послідовності: 14 - 24 - 54 - 89 - 350 - 1400 - 2500.”
“Оволодіння мовою є визначальним у процесі соціалізації особистості.”
“Оволодіння знаками мови відбувається в такій послідовності: на основі сприйняття звуків мовлення в дитини створюється уявлення про те, що певний набір звуків щось називає (означає). У процесі спілкування вона ніби «накладає» звуки на «подібні» до них предмети. Матеріальною стороною знаків при цьому є звуки (обʼєкти наочного сприйняття — слухового і зорового).”
“Граматичний лад мовлення формується в дітей до початку третього року життя. Наприкінці дошкільного віку діти володіють майже всіма законами словотвору та словозміни.”
“Афазія. Це системне порушення мовлення, що виникає внаслідок центрального ушкодження мовленнєвого меха-нізму, розлад управління мовленнєвим процесом (вимовою слів, утворенням словосполучень) та розуміння чужого мовлення за відсутності ушкодження мовленнєвого апарату та органу слуху.”
“Афазії можуть стосуватися й писемного мовлення. Виокремлюють дислексію (алексію) - порушення процесу читання або оволодіння ним (оптична дислексія, слухова дислексія) та дисграфію (аграфію) - втрату здатності до написання за достатнього рівня інтелекту та сформованих навичках письма.”
тест на швидкість читання українською (промо)
