“Александр Ват у спогадах «Моє ХХ століття» писав: хто пережив комунізм, той міг не вірити в Бога, але не вірити в диявола йому було неможливо.”
"Не дивно, що 2004 року Т. Джадт підтримав український Майдан. Він бачив українську проблему передусім як проблему європейську, яку Європейський Союз не має права ігнорувати. (Tony Judt. “The Eastern Front, 2004. The New York Times, December 5, 2004)”
“Відкриваючи київську конференцію, Тімоті Снайдер покликався на традицію Тоні Джадта, великого європейського історика своєї доби, «який розумів, що Захід не має сенсу без Сходу, а політика не має сенсу без ідей»? Нам, українцям і східноєвропейцям, пощастило, що є Тімоті Снайдер. Значною мірою він продовжує те, що почав Тоні Джадт: вписує Східну Європу у світову історію. Але вписує не просто як ще одну територію, а як одну з ключових територій для глобального минулого й майбутнього.(Ярослав Грицак)”
“Ця книжка є історичною розвідкою, біографією та етичним трактатом. Це історія сучасних політичних ідей у Європі та Сполучених Штатах. Її теми - влада і справедливість у розумінні ліберальних, соціалістичних, комуністичних, націоналістичних і фашистських інтелектуалів від кінця XIX до початку ХХІ століть. Також це біографія історика и есеіста Тоні Джадта, який народився в Лондоні в середині ХХ століття, після катаклізмів Другої світової війни та Голокосту, саме в час, коли комуністи утверджували владу у Східній Європі. Нарешті, це роздуми про обмеження (і здатність до відродження) політичних ідей, а також про моральні поразки (і обовʼязки) інтелектуалів у політиці.”
“Інтелектуальний виклик ХХІ століття може звучати так: підтримувати правду як таку, водночас приймаючи розмаїття її форм і засад. Аргументація на користь соціальної демократії, яку Тоні виклав наприкінці книжки, ілюструє, як це могло би бути.”
“Найсильніший аргумент, користуючись улюбленим висловом Ісаї Берліна, полягає у тому, що соціальна демократія уможливлює гідне життя.”
“Правда щирості відрізняється від правди чесності. Бути щирим - означає жити так, як хотів би, щоб жили інші; бути чесним - означає визнати, що це неможливо. Подібно правда милосердя відрізняється від правди критики. Щоб збудити найкраще в собі та інших, потрібні обидві ці правди, але їх не вдасться практикувати одночасно. Звести будь-яку з названих пар до якоїсь засадничої правди - а тим паче їх усі до якоїсь остаточної форми істини - неможливо. Це плюралізм: не синонім, а радше антонім релятивізму. Плюралізм приймає моральну дійсність різних видів правди, але відкидає думку, буцім їх можна помістити на одну шкалу, виміряти єдиною мірою.”
“Це книжка про життя розуму й життя з розумом.”
“Німецька цивілізація була одним із єврейських ідеалів універсальних цінностей; іще одним була її полярна протилежність — інтернаціональна революція. Почасти трагедія нашого століття криється в дискредитації обох цих універсалій у 1930-х роках, жахіття й наслідки чого розходилися колами ще впродовж десятиліть.”
“якщо ми хочемо чесно описати недавне минуле, ми не можемо заднім числом вписати в нього власні етичні чи спільнотні пріоритети.”
“щоб вийти на рівень 1914 року, навіть провідні економіки багатої Західної Європи мали пережити кілька десятиліть спаду й протекції, аж до середини 1970-х років. Коротко кажучи, індустріальні економіки Заходу (за винятком Сполучених Штатів) пережили шістдесятилітній спад, позначений двома світовими війнами й небаченою економічною депресією. Це більшою мірою, ніж будь-що інше, формує тло й контекст усього, що ми обговорювали, навіть світової історії минулого століття.”
“Коли Кейнс писав свою «Загальну теорію зайнятості, відсотків і грошей» (перше видання 1936 року), його цікавила — чи й поглинала — проблема стабільності й дестабілізації. На противагу класичним економістам і їхнім спадкоємцям-неокласикам (його ж учителям), Кейнс був переконаний, що умови непевності — і супровідну соціальну та політичну незахищеність — у капіталістичних економіках слід трактувати як норму, а не виняток.”
“Три чверті століття після австрійської кризи 1930-х можна розглядати як дуель між Кейнсом і Гаєком. Кейнс, як я вже казав, починає зі спостереження, що в умовах економічної нестабільності марно було би сподіватися стабільних результатів, тож краще розробити способи державного втручання задля їх досягнення. Гаєк, цілком свідомо опонуючи Кейнсу й виходячи з австрійського досвіду, у «Шляху до кріпацтва» стверджує, що втручання - тобто планування, хоч із якими благими намірами і хоч у якому політичному контексті — неминуче погано закінчиться.”
“Справжня проблема, звісно, в тому, що коли одна спільнота вимагає «казати правду», то пропонує не лише максимальну версію власного страждання, а й імпліцитну мінімізацію страждань інших.”
“Чого мені школа не дала — це хоч якогось відчуття колективної ідентичності. Я був і є одинаком. Сестра на вісім років молодша, тож ми небагато часу проводили разом. Від семи до пʼятнадцяти років я найбільше любив читати у своїй кімнаті, кататися на велосипеді й подорожувати поїздами.”
“підходжу до питання, яке хотів поставити від початку: чи був Вінстон Черчилль інтелектуалом?.. У цьому аспекті, як і в дуже багатьох інших, Черчилль — незвичайний і цікавий випадок. Він походив із родини, яку за британськими мірками можна вважати великою аристократією (нащадки герцога Мальборо, героя битви під Бленгеймом’), хоча сам належав до її бічної гілки… був англійцем тільки наполовину: його мати була американкою… Як і більшість юних аристократів, Черчилль навчався у знаменитій приватній школі (у його випадку Герров) — а тоді відступився. Як чимало синів лордів і дрібних дворян, він пішов у військо — але, замість прийняти офіцерський чин в елітному гвардійському полку, вирішив стати простим стрільцем і вступив на службу саме вчасно, щоб узяти участь в останній кавалерійській атаці Британської армії в битві під Омдурманом (Судан) 1898 року… Нетипово для британського політика Черчилль - чиє фінансове становище завжди було доволі скрутним, аж доводилося заробляти на життя письмом — навіть під час своєї мінливої карʼєри коментував її з певної віддалі… Черчилль робив внесок в історію та літературу й одночасно був активно залучений у суспільно-політичне життя: таке поєднання набагато звичніше для Франції чи навіть США, ніж для Англії. Та це не означає, що він — інтелектуал. Як на англійські стандарти, він стояв надто близько до осердя державної політики, щоб вважатися безстороннім коментатором; а як на континентальні стандарти, він був дивовижно байдужим до концептуального осмислення. Його праці — це довгі емпіричні оповіді з принагідними паузами, щоб переповісти ту ж історію в моральному ключі, от і все. А втім, він однозначно був найлітературнішою політичною постаттю в історії Британії від часів Вільяма Гладстона. У кожному разі на свій час Черчилль був унікальним, і наступника йому не знайшлося.”
“Англіканство - це не протестантизм. Англіканська церква була і є химерним створінням: у найконсервативнішій формі вона значно пишніша і традиційніша, ніж її єпископальні сестри у США. По суті, високе англіканство - це католицизм без Папи (і без латини, доки католики й самі від неї не відмовилися). З іншого боку, низьке англіканство - представлене в сільських громадах, особливо в деяких частинах Східної Англії, де католицизм був найслабшим, — іноді скидається (за винятком літургії, яку давно формалізовано єпископською волею) на скандинавський протестантизм без зайвих прикрас. У ньому владу зосереджено в руках одного пастора, часто доволі похмурого, стриманого в моральних питаннях і в одязі, — цей типаж дуже поширений в англійській літературі кінця XIX — початку XX століття: за всіма ознаками протестант, окрім назви. Ця химерна конфесія тримається купи завдяки давньому ототожненню із владою.”
“Хоч я рано захопився більш поміркованим і соціалістичним варіантом сіонізму, з часом оцінив суворість і розважливий реалізм критики Жаботинського. У кожному разі саме російська традиція — у випадку ревізіоністського сіонізму Жаботинського це традиція реакційної революції — взяла гору. Нині в Ізраїлі урядують і домінують нащадки сіоністів-ревізіоністів Жаботинського, а не послідовники доволі неоковирної суміші лівого російського утопізму з центральноєвропейським лібералізмом, яка задавала курс у перші три десятиліття існування держави.”
“Мої американські студенти ставились до навчання зовсім по-іншому, ніж їхні британські колеги. У Каліфорнії я викладав молодим людям, які знали не так багато, але не соромилися цього визнати і прагнули вчитися. В Англії мало хто, кому більше шістнадцяти років, зізнається в незнанні — тим паче в Кембриджі. Тому у спілкуванні вони здаються впевненішими, але при цьому пересічний англійський студент чи студентка нерідко роками не читає базових текстів: ніхто ніколи не ставить під сумнів, що вони з ними ознайомлені.”
“Багато фашистів захоплювалися Леніним, його революцією, Радянською державою, а однопартійну систему розглядали як модель для себе.”
“Це важлива відмінність: Кейнс пропонує внутрішньо врівноважувати національні економіки, а Шахт і його послідовники покладаються на грабунок інших.”
“Утім, німецький націонал-соціалізм мав певну привабливість і для Європи. У німців був наратив, якого не було в італійців: наратив Європи, постдемократичної сильної Європи, де панує Німеччина, але й інші країни — західні — матимуть із того користь. Це вабило багатьох інтелектуалів на Заході, і деякі щиро в це вірили. Ідея Європи, про що ми часто забуваємо, у ті часи була правою ідеєю. Вона очевидно була противагою більшовизму, але також - американізації, приходу індустріальної Америки з її «матеріалістськими цінностями» та бездушним фінансовим капіталізмом, де начебто заправляли євреї. Нова Європа з економічним плануванням була б сильною — власне, вона могла бути сильною, якби тільки відкинула несуттєві національні кордони.”
“нацистська Німеччина в певних аспектах усе ще була Rechtsstaat, правовою державою, хоч як дивно це звучить. Там були закони. Може, не надто приємні закони, але якщо ти не був євреєм, комуністом, інакодумцем, неповносправним чи ще кимось соціально неугодним, проблем із законами не мало б виникати. У Радянському Союзі теж були закони, але там проблеми могли виникнути в будь-кого, досить було записати його до класу ворогів. Тож із погляду жертви СРСР був набагато страшнішим — бо менш передбачуваним — за нацистську Німеччину.”
“Добре суспільство, як саме добро, неможливо звести до єдиного джерела, тож етичний плюралізм — необхідна умова відкритої демократії.”
“варто розглядати 1936-1956 роки як єдиний період європейської історії.”
“У 1970-х найцікавіша ліберальна думка була у Східній Європі”
“Нью-Иорк, зрештою, був особливим. До переїзду туди я все доросле життя провів у Кембриджі, Берклі й Оксфорді: кожне з цих місць по-своєму було ізольованою вежею зі слонової кості. Але тутешні університети - Нью-Йоркський, Колумбія, аспірантський центр Міського університету — не могли існувати окремо від самого міста. Навіть Колумбія, чудесно ізольована на невеликому пагорбі в мангеттенському Верхньому Вест-Сайді, ніде правди діти, приваблювала більшість викладачів і студентів (більшою мірою, ніж її конкуренти у Прінстоні, Нью-Гейвені чи массачусетському Кембриджі) саме своїм розташуванням - у місті, яке все ще - можливо, трохи анахронічно — вважали найкосмополітичнішим містом світу.”
“історія стає моральною оповіддю, що ілюструє етичні чи релігійні послання і смисли: як у тій відомій фразі; «історія — це філософія, яка вчить на прикладах».”
“призначення історії — розуміти минуле.”
“історики нізащо не мають писати про минуле, озираючись на сучасні смисли.”
“Для відкритого суспільства надзвичайно важливо знати своє минуле. Маніпулювання історією було спільною ознакою закритих суспільств XX століття — чи лівих, чи правих. Шахрайство з минулим — найдавніша форма контролю над знанням: якщо ти маєш владу інтерпретувати те, що відбулося до тебе (або просто про це брехати), то сьогодення і майбутнє у твоєму розпорядженні. Тому для демократичного суспільства забезпечити історичну обізнаність громадян — вияв звичайної розсудливості.”
“щоб стати інтернаціональними, спершу треба бути національними.”
“Історія народів, які найповніше втілили ототожнювані з демократією цінності, свідчить: першими приходять конституційність, верховенство права і розподіл влади. Демократія майже завжди остання.”
“Схильність масової демократії плодити посередніх політиків - от що мене непокоїть. У сучасних вільних суспільствах цілого світу абсолютна більшість політиків — нездалі.”
“Роль інтелектуала — вивести правду на світло, а тоді пояснити, чому саме це є правдою. Роль журналіста-розслідувача — вивести правду на світло; роль інтелектуала - пояснити, що пішло не так, поки правда була прихованою.”
“Проблема моральної невпевненості підкосила два покоління лібералів.”
“Будь-яке політичне рішення слід аналізувати за допомогою трьох питань. Перше — консеквенціалістське: чи ми впевнені, що результати вибору не є небезпечними — або безпосередньо, або як приклади й прецеденти? Навіть якби з перспективи Буша війна в Іраку мала чудові результати, усе одно — з погляду консеквенціалістського — вона могла бути паршивою ідеєю, що заохочує до таких дій інших, які можуть не впоратись і спричинити жахливі наслідки. Тож сам факт, що війна успішна, не був би виправданням. Друге — критерій реаліста: яка нам із цього користь? Це неодмінна складова всякого політичного рішення, адже політика, зрештою, полягає в урядуванні й досяганні результатів — імовірно, в інтересах тих, хто чинить дію. Однак тонку межу між політичним реалізмом і моральним цинізмом легко переступити, і тоді згодом доведеться поплатитися спотвореним суспільним простором.”
“Нарешті, третє питання: чи це хороший, чи правильний, чи справедливий вибір — без огляду на обидва попередні питання? Наша нинішня неспроможність одночасно враховувати всі три критерії (але окремо) свідчить про великий провал політичного мислення.”
“Кейнс нещадно критикував золотий стандарт ще до того, як різні країни почали від нього відмовлятися на Оттавській конференції. Він зрозумів, що привʼязка до золотого стандарту позбавляє держави можливості за потреби девальвувати валюту.”
“Переконання про користь планування і втручання згори стали такими поширеними, що й контраргументи вже були напохваті. Фрідріх Гаєк уже тоді працював над аргументацією, яку найповніше виклав у книжці «Шлях до кріпацтва» 1945 року. Він доводив, що будь-які спроби втрутитись у природний ринковий процес загрожують політичним авторитаризмом, а в одному з формулювань — навіть гарантують його. Для Гаєка системою координат завжди є німецькомовна Центральна Європа. Він стверджує, що з політичного огляду лейбористська держава загального добробуту чи кейнсіанська економіка врешті-решт призведуть до тоталітаризму. Річ не в тому, що планування може не спрацювати в економічній сфері, а в тому, що його політична ціна зависока.”
“варто згадати, що Кейсова «Загальна теорія» була теорією «зайнятості, відсотків і грошей». Безробіття непокоїло американців і британців, у континентальній Європі — бельгійців. Але у французьких чи німецьких теоретичних працях вихідною точкою була не зайнятість: економістів значно більше турбувала інфляція. Для європейської політичної верхівки Кейнс важливий з огляду не так на саму зайнятість, як на теоретизування про роль уряду у стабілізації економік — через контрциклічні заходи на кшталт бюджетного дефіциту під час рецесії. Ці заходи спрямовані не тільки на збереження робочих місць, а й на стабільність валюти та забезпечення відсоткових ставок, які не надто коливатимуться і не знищать заощаджень. На континенті не одержимі зайнятістю, такою фундаментальною для англійської й американської думки. Там одержимі стабільністю.”
“Наступному поколінню доведеться вибирати не між капіталізмом і комунізмом або кінцем історії та її поверненням, а між політикою соціальної єдності довкола спільної мети — і руйнуванням суспільства через політику страху.”
“Нам треба переконувати своїх співгромадян у перевагах громадського транспорту, загальнодоступної охорони здоровʼя чи навіть справедливішого (тобто вищого) оподаткування. Потрібно переосмислити дискусію про суть суспільного блага.”
Focus timer (promo)
No comments:
Post a Comment