“Як і чому ввечері 15 липня 2016 року турецьку демократію остаточно ліквідували безжальний популіст і дедалі більша група його прихильників — довга та складна історія. Мета цієї книжки полягає не в тому, щоб розповісти, як ми втратили нашу демократію, а спробувати здобути науку з тієї події заради решти світу.”
“Я визначила сім кроків, які робить популістський лідер, щоб перетворити себе зі смішної фігури на серйозного, страшного автократа, водночас розкладаючи все суспільство своєї країни аж до кісток. Майбутнім диктаторам легко дотримуватися таких кроків, а тому однаково легко пропустити їх тим, хто противитиметься цьому, якщо ми не навчимося бачити застережні знаки. Ми не можемо дозволити собі згаяти час, зосереджуючись на умовах, унікальних для кожної країни. Ми повинні впізнати такі кроки, коли хтось їх робитиме, а тоді разом визначити загальну модель, знайшовши спосіб зламати її. Для цього нам потрібно поєднати досвід тих країн, які вже постраждали від такого божевілля, із досвідом західних країн, чий опір ще не вичерпаний. Нагально необхідна співпраця, а вона потребує глобальної розмови. Ця книжка скромно прагне її почати.”
“Є таке аргентинське прислівʼя: «Мале місто - то велике пекло».”
“Термін «зламаний час» запозичено з книжки відомого британського історика Еріка Гобсбаума «Зламаний час. Культура та суспільство у двадцятому столітті» (2013).”
“Політичні рухи — це обіцянки переходу від реального до потенційного, на відміну від політичних партій, які мають діяти як частина реальності, бавитися у гру, але стояти на місці. Саме тому ми бачили — від Туреччини до Сполучених Штатів, включно з найрозвиненішими країнами з їхніми, здається, сильними демократичними інституціями, як-от Францією, Великою Британією й Німеччиною, — як люди збиралися за впертими й зухвалими популістськими лідера-ми, щоб рухатися разом та атакувати дійсність, яку вони називають істеблішментом, атакувати саму гру, вважаючи її недієздатною й корумпованою. Рух справжнього народу — це новий дух часу, обіцянка повернути людську гідність, висушивши болото застійної води, якою стала політика. Інакше кажучи, невидимі, маси, що їх довго вважали байдужими до політики та світових справ, усюди відкликають свою мовчазну згоду на сучасну представницьку систему, а цей звук схожий на шматок льоду, що відривається від Антарктиди.”
“Він також знав, що заклик розірвати уявні кайдани рабства, які не давали справжньому народу досягти величі, стане популярним серед його прихильників, хоч цей заклик звучав абсурдно для людей, які мали змогу стати тим, ким вони хотіли бути. «Це не ви, — сказав Трами своїм прихильни-кам. — Це ті, які заважають нам бути великими». Він дав їм щось, щоб ненавидіти це, а вони дали йому свої голоси.”
“Магічне слово «повага» також часто використовує правий угорський лідер Віктор Орбан. «Повага до угорців!» було виборчим гаслом його партії під час виборів до Європарламенту 2014 року. Відтоді й до кінця 2017 року Орбан невпинно повторював про першорядну важливість поваги. Він вимагав поваги від Німеччини, Сполучених Штатів і ЄС, а коли його звинуватили у ксенофобській політиці, то від-повів: «Згідно з моїми переконаннями, це вияв поваги». Орбан оголосив про солідарність із Польщею, бо Польшу недостатньо поважали, і запропонував свою повагу Трампові, Володимиру Путіну та Ердоганові. Він також скаржився, що «в Європі дефіцит поваги», і стверджував, що тільки повага може врятувати континент. Ердоган теж запровадив надмірну кількість «поваги» до турецької політики після того, як прийшов до влади 2002 року.”
“«Повага] — це те, чого Путін справді хоче», - написала Фіона Гілл у статті для веб-сайту Інституту Брукінгса в лютому 2015 року!.. А далі вона зазначила: «Він хоче поваги в старомодному розумінні цього слова, повʼязаному з твердою владою».”
“всесвітній колообіг поваги (Герт Вілдерс? поважає Фараджа, Фарадж поважає Трампа, Трамп поважає Путіна, Путін просить більше поваги до Трампа, і все це знову й знову, як колись Гітлер і Сталін висловлювали свою повагу один до одного) став звучати як якийсь наднаціональний діалог мафії.”
“У Туреччині вигадані страждання полягали в тому, що світська еліта істеблішменту пригноблювала та принижувала релігійних людей. Для прихильників виходу Великої Британії з ЄС таким стало позбавлення Британії величі. Для виборців Трампа це думка, що мексиканці крадуть їхню роботу. Для польських правих популістів — нацисти, які вчиняють злочини проти людства на їхній землі без їхньої участі, і глобальне невизнання лютого опору нації проти німецького вторгнення 1939 року. Для AfD (Alternative für Deutschland) у Німеччині — «ледачі греки», які отримують зиск від працьовитих справжніх європейців тощо. Зміст насправді не має значення, адже на пізніших стадіях він постійно змінюється, трансформується й перетворюється відповідно до нових потреб і мети руху.”
“Інфантилізація мас через інфантилізацію політичної мови має вирішальне значення, і це ми побачимо в наступному розділі. Інакше ви не змусите їх повірити, що всі вони можуть сісти в уявну машину й разом подорожувати по континентах. До того ж, щойно ви інфантилізуєте загальний політичний наратив, мобілізувати маси стане легше й відтоді ви зможете обіцяти їм що завгодно.”
“пʼять помилок відповідно до загальних правил раціональної дискусії … 1) Argumentum ad hominem (спростовування аргументу внаслідок переходу на особистість опонента, а не через заперечення суті аргументу) … 2) Argumentum ad ignorantiam (покликання на незнання разом із припущенням, що твердження правдиве, бо ще не спростоване) … 3) Argumentum ad populum (припущення, що твердження правдиве тільки через те, що багато людей так вважають) … 4) Reductio ad absurdum (спроба довести або спростувати аргумент за допомогою міркувань, які призводять до абсурдного висновку) … 5) Міркування ad-hoc (пояснення, чому певна річ може бути, унаслідок заміни аргументу на те, чим вона є)”
“Марк Фішер (1968-2017) - британський письменник, критик, культуролог та філософ, автор книжки «Капіталістичний реалізм: немає альтернативи?» (Capitalist Realism: Is there no alternative?).”
“Альбером Камю, що колись сказав: «Людина, яку не можна переконати, — це людина, якої потрібно боятися».”
“за кілька років майже всі інтелектуали, які підтримували Ердогана, або шукали прихистку в інших європейських країнах, або опинилися за ґратами.”
“Божевільна зарозумілість неосвічених мас отримала ще одне свято - одне з багатьох, що почалися після того, як до влади прийшов їхній лідер Ердоган, який вважає, що еволюція — це «просто теорія», яку ми не повинні сприймати надто серйозно. І знову багато турецьких грома-дян, здивованих безмежною довірою неосвічених мас, відчайдушно намагалися залишитися ввічливими, пробуючи захистити єдиність істини.”
“світ, де принижені вітають злочинця як свого рятівника.”
“Тролі — це цифрові пітбулі, навчені руйнувати належний етикет спілкування, раціональність і сутність у соціальних мережах, стаючи водночас оплачуваним прикладом безсоромної жорстокості для інших користувачів мереж, «нормальних людей», які згодом добровільно долучаються до бойових загонів аморальності.”
“Поки є ідея, не буде жодних етичних злочинів, до яких вони не вдаватимуться, а лідер завдяки ідеї здатен провести межу між тими, хто за і хто проти. Це те, що ми можемо побачити, просто поглянувши на історію. Сучасний поворот до такого досвіду полягає в тому, що в нових право-популістських рухів насправді немає жодної міцної, благородної, так званої ідеї, жодного написаного маніфесту, якому вони мусять підкорятися, або ідеологічного наративу, який використовують як прикриття, — немає нічого, крім жаги до влади. У книжці «Анатомія фашизму» 2005 року Роберт О. Пакстон стверджує, що ні Гітлер, ні Муссоліні не мали чітких і визначених партійних програм, а тому могли за потреби трансформувати свої безформні політичні рухи.”
“Жертва стає жертвою не тільки тому, що на неї напали, але й тому, що вона несе тягар нездатності зрозуміти злочинця. Не через якусь нагальну потребу у співчутті, а через те, що їй необхідно надати сенс усьому, що сталося з нею. Однак радикальне зло - ми як люди не змогли зрозуміти його досі — не потребує особливої причини. Навіть якби так трапилося, намагання зрозуміти це мало б стати тягарем злочинця.”
“Суспільство, яке думає тільки про зиск, приречене на невдачу.”
“жінконенависництво становить невіддільну частину розвитку правого популізму в усьому західному світі).”
“Та жінка не очікує, що змінить світ, не говорить про глобальну революцію, вона просто хоче гідного життя — і це її ідея.”
“Кількість жінок, яких убили в Туреччині, стрімко зросла, сягнувши рекордних показників в історії країни, тоді як наш сонцесяйний Ердоган готувався до вирішальної гри, щоб стати всемогутнім президентом,”
“щоб помʼякшити біль; сміх - це клей, який може тримати розбите життя вкупі.”
Focus Timer: How It Works (promo)
