"Нарід (нація) то є всі ті люде разом, що почувають себе одною цілостею тому, бо лучить їх спільна традиція (бувальщина) та спільні інтереси: культурні, економічні й політичні."
"Виходить, що ні мова ні назва народу не рішають про його окремішність. Натомість рішає про се його власне почуваннє своєї окремішности від сусідів."
"Кожен нарід се одиниця історична і господарська. Се значить: спільна в нього історична доля та спільні господарські інтереси в відношенню до других народів. Отся-ж спільність історичної долі та господарських інтересів се знов витвір і наслідок географічної підстави кожного народу. Се значить: Народи (нації) є природним витвором географічного укладу країн (гір, низин, рік, морей, пустинь, клімату, ростинности і т. д.)"
"Через кількасот літ із народу "Romani-в" зробило ся аж 5 народів: Французи, Італійці, Еспанці, Португальці й Румуни."
"Стара романська мова, себто "латина", лишила ся тільки в церковних книгах і мало хто її розумів, подібно як у нас церковно-славянску мову"
"Ні мова, ні імя, ні віра не рішають про народність. Рішають про се тільки минувшина та інтереси народу, що знов є наслідком його географічного положення".
"оповіданнє літописи про прихід "Варяго-Русів" ізза моря треба вважати байокю"
"учені історики (між ним і проф. Грушевський) розглянувши ся добре в грецьких і арабських літописях (старших ніж Нестерова) прийшли на ту думку, що "Русь" пішла таки з самого серця України, себто з Київа"
"в найстаршій літописи замість писати: "до Київа поїхав" - пишеться "на Русь поїхав", хоч там в тім місці описуєть ся подорож із зовсім недалекого міста (Овруча) до Київа. В инших-же місцях сеї літописи пишеть ся про подорож з Полоцька, Новгорода або Ростова до Київа як про подорож "на Русь", в "руську землю". Видно з того, що зразу тільки мешканці Київа й околиці звали ся "Русь", а иньші племена звали ся инакше і "Русею не були""
"Так поволі-поволі підчиняла собі київська "Русь" усе більше і більше земель, та всі ті землі стали звати ся "руськими", бо підлягали київському племени "Русь", а всі люде, до підлягали Киянам-"Руси", стали звати ся "руськими" людьми бо були підданими київської "Руси""
"Племена близше до Київа скорше підпали під руку київської Руси. До того вони мали однакову мову з київською Русею і мали один і той сам інтерес економічний, бо вони сиділи в степових околицях над Дніпром і над його допливами (Україна), або над Дністром (Поділлє) і управляли ріллю та торгували з Царгородом. Тому вони пристали легко до київсько-"руської" держави і весь нарід над Дніпром і Дністром став звати себе "Русичами" або "Русинамми"."
"інтерес оборони перед нападами степових хижаків лучи Полян ("Русь") знад Дніпра, Сіверян знад Десни, Лучан з Волини, Дулібів з Поділля, Угличів та Тиверців знад Дністра, Бужан анад Буга і Деревлян з Полісся в одну цілість. Кочуючі між гирлом Дунаю і Дону степові хижаки - Гуни, Авари (Обри), Угри, Печеніги, Торки, Половці і т.д., були рівно небезпечними сусідами для всіх тих наших предків. Натомість не могли забігати вони далеко на північ, на т. зв. "Заліссє", де за пущами і борами жили Вятичі - предки Москалів. І все було також одною з причин, що зародили українську націю вже перед тисячу літами, як окрему від московських предків."
"З того, що в мові Новгородян до согодня можна завважати чимало схожого з українщиною ("літо" а не "лєто", "ліс" а не "лєс", "голова" а не "галава", "менє" а не "меня" і т. д.), треба думати, що отсей Новгород над Ільменом, званий опісля "Великим", був колонією Киян. Посуваючись ще в передісторичну добу Дніпром на північ, зайшли вони аж на Ільмен-озеро, де серед фінських племен заложили свій купецький "город" - Новгород"
"Але й тепер ще показав ся ріжний інтерес полудневої Руси-України і північної Москви. Русь-Україна, хоч зараз мусіла піддати ся Татарам, та зараз і зачала знов з ними війну, а Москва піддала ся Татарам тай не пробувала вибити ся на волю. А стало ся се задля ріжного економічного інтересу і різної традиції обох тих народів. Русини-Українці мали в тім інтерес, щоби могли плавати і їздити на полудне (південь) та торгувати над Чорним Морем. А тимчасом Татаре заняли ввесь беріг Чорного Моря і всі горла українських рік і тим способом відділили Русь-Україну від Чорного Моря. От тому-то Русини Українці все воювали з Татарами, щоб їм відібрати беріг Чорного Моря і мати вільну дорогу до Греції"
"У Москалів було инакше: Татаре, що підбили собі Москву оселили ся на схід від Москви над Волгою. Вони були хлібороби і купці. Тому-то й Москвичі мали з ними все торговельні зносини рікою Волгою; їх лучив інтерес економічних. Крім того у Москвичів був той сам лад як у Татарів. Князь московський мав необмежену власть над Москвичами, а хан татарський володів самовладно і Татарами і московськими князями."
"Так-то вже в тих давніх часах видко було велику ріжницю між Москвичами а Русинами-Українцями. Одні й другі звали себе "руським" (Українці) чи "русским" (Москалі) народом, але відріжняли себе взаїмно, не любили одні одних, а часто й ворогували з собою."
"Князі литовські стали себе звати "литовсько-руськими", бо вони були з роду "литовські", а з мови, освіти й віри "руські" (білоруські)"
"Так і Білорусини і Русини-Українці мали спільний інтерес: вигнали Татарів знад Чорного Моря. Тому-то Русини-Українці радо приставали до литовсько-руської держави й князі литовсько-руські заняли Україну з Київом, Волинь та Поділлє та побивали Татарів."
"Так зване "литовсько-руське" князывство було отже продовженням "старо-руської", київської держави і так гляділи на нього самі Русини (Українці) як і всікі їх сусіди. Литовські князі - як сказано - "прущились" та побіч титулу "великих князів Литви и Жмуди" приняли по заняттю Київа титул "великих князів Руси", під чим розуміло ся саме Україну з Білою Русею, себто спадщину великого князівства київскього. "
"Новгородці були слабші і Москалі побили їх: облягли Новгород, здобули, зруйнували, чимало Новгородців виселили силою аж під Урал, а Новгородщину населили Москалями. От так-то Москалі добули ся аж до Балтійського моря"
"москофіли" і "обєдинителі" часто кажуть, що єдність "руського" народу видна з історії. А тимчасом з історії видимо, що єдности не було. Бо Русини-Українці і Білорусини трималися купи в литовскьо-руській державі, але воювали з Москалями і їх союзниками Татарами; а Новгородці тримали ся осібно і не хотіли приставати до Москалів, поки Москалі силою не підбили їх. Якби Русини-Українці, Новгородці і Москалі вважали себе одним народом, то би не ділили ся, але лучили ся; то би не воювали з собою, але тримали би спілку."
"Москалі себе звали "русскими", а Українців Русинів і Білорусинів звали то "Литвою", то "Черкасами", то "Українцями." Таксамо Русини-Українці звали себе "Русинами", а Москалів звали таки "Москалями" або "Москвичами", але ніколи не "русскими". Су було наслідком того, що вони себе не мали за один народ, але за осібні народи."
"Литовсько-руска держава мала кількох ворогів: Татар з полудня, Москалів з північного сходу і "Хрестоносців" з північного заходу. Тому вона шукала помочи і союзника. На такого союзника зголосила ся Польща, та не добре вийшли на тім Русини!"
"Сагайдачний був добрим патріотом. Він ціле своє життє боронив українсько-руський нарід від ворогів: Татарів, Турків і Ляхів, упоминав ся в короля за українським народом і симіг те, що Українцям дозволено відновити православну митрополію в Київі, дбав про освіту українсько-руського народу і в тій цілі записав великі гроші на українсько-руські школи і бурси в Київі і ві Львові; але Москалів не вважав за одно з Українцями-Русинами й тому пішов воювати Москву."
"Москва і Польща знали, що тяжко буде справити ся з Україною, як вона буде вкупі і тому заключили між собою в Андрусові умову 1667 року та поділили між себе Україну."
"славний гетьман, Петро Дорошенко, знов зєдинив разом всю Україну, що Богдан Хмельницький визволив зпід Польщі. А прибічником та дорадником його став київський митрополит Тукальський, що тимчасом вернув уже з лядської неволі. Дорошенко, Тукальнский та всі українські патріоти, що згуртувалися кругом них, розуміли, що Україні неможлива спілка ні з Москвою ні з Польщею"
"але Правобережа Мазепа Ляхам таки не віддав. Ось-так злучив він під своєю булавою знов мало-що не всю змелю, що над нею володів Богдан Хмельницький. По Хмельницькім і Виговським був се найсильніший володар гетьманської України по обох берегах Дніпра."
"Вкінці 1721 року цар Петро I проголосив себе "імператором всеї Россії". Отсим словом "Россія" назвав він свою державу, котра дотепер звалась "Московщиною". З того приводу були між Петром I та Францією непорозуміння, бо в західній Европі називали Московщину лише "Moscovia", "Moscovie", міжтим як слово "Russia", "Russie" значило те саме, що "Ucraina", "Ukraine"".
"Зробив він (Петро I) се навмисне, аби сею назвою і нас в одно з Москалями підгорнути. Слово "Россія" се іменно тільки грецька форма українскього слова "Русь". Цар Петро I не назвав своєї держави "Русею", бо знав, що "Русь" се теж саме, що "Україна", та що через те ніхто не зачне Московщини Русею звати. Тому взяв він хитро грецьку форму сієї назви - "Россія", знаючи, що таке нове слово вспіє він накинути своїй державі й свому народови та знаючи, що сим робом він викличе у чужих вражіннє, начеб-то "Русь" і "Россія" то було одно."
"Як звісно, старе імя нашого народа було "Русь" та "Русини". Так звали себе наші предки від IX віку аж до самої Хмельниччини і ще якийсь час по ній. Під словами "Русь" і "Русини" розуміил тоді наші предки (а таксамо сусіди) тільки "Україну" й "Українців", міжтим як на означеннє Москалів ("русских") та їх краю вживали тільки слів "Москалі" і "Московщина". Таксамо чужинці (Німці, Французи, Англійці і т.д.) звали нас і тільки нас від IX віку аж до половини XVII віку словами "Rutheni", "Russi", "Rusci", а наш край звали "Ruthenia", "Russia", "Ruscia", між тим як Москалів і Московщину звали вони "Mosci", "Moscoviti", "Moscovii", "Moscovia", "Moscovitia""
"Шевченка повитали Українці як свого пророка. Зачав ся великий рух. Щоби працювати для свого народу, найвизначнійші молоді Українці в Київі завязали коло 1845 року товариство, що називало ся "Брацтво св. Кирила й Методія"."
No comments:
Post a Comment