Скорочитання для дітей (промо-лінк)
Кращі нотатки з книги:
“Памʼять - це та книжка, перечитуючи яку, ти щоразу чомусь дивуєшся, щоразу помічаєш щось, до цього часу не помічене, не підкреслене, не означене.”
“Сьомого дня війни, залишивши собаку у Львові, ми змогли повернутися в Чернігів. Це була складна дорога, але ми повернулися. Тут росіяни обстрілюють багатоповерхівки, садочки, лікарні. Тільки за третє березня тридцять три людини загинули в чотирнадцятиповерхівці й біля неї.”
“Херсонці героїчно відстоюють своє місто та Україну… Під контролем росіян перебуває залізничний вокзал та морський порт. Російські війська не пропускають до міста фури з гуманітарною допомогою. Попри це, містяни виходять на мітинги з українськими прапорами і вго-лос кажуть: «Херсон - це Україна!».”
“Херсон «здавали» вісім років: усі ті непокарані колаборанти та псевдопатріоти, які не зазнали жодного покарання, періодично вилазили назовні і навіть успішно будували свої мережі. Що цікаво, люди на них «велись» і «ведуться», адже, як справжні колаборанти, вони вміють привернути увагу: то створенням груп допомоги (з них потім формується група підтримки), то безкоштовними «плюшками» для людей (акції, передвиборча «гречка» тощо), то хайпом на новинах у телеграм-каналах. Що казати, коли підтримка опзж у Херсоні та на Херсонщині традиційно міцна й потужна: вони як не виграють вибори, то фінішують, як правило, не далі другого місця. А це - блокування багатьох ініціатив (монобільшість у нас буває рідко), принципово російська мова, протистояння будь-яким формуванням для захисту Херсона тощо. І це я лише про опзж, а подібна сила не одна. Разом вони утворюють небез-печне поєднання, яке призвело до того, що сталося в Херсоні.”
“Першого дня ми були шоковані тим, що відбувалось із боку Генічеська - саме звідти російські танки, мов пилосос по дитячих іграшках, пройшли контрольними пунктами вʼізду-виїзду з Кримом. Так, ті самі кпвв, де пафосно відкривали ЦНАПи. Замість того, щоб зміцнювати армію. Цього дня ми точно збагнули, що це не проста провокація - це повномасштабне вторгнення.”
“Росіяни стріляли по мирних. Спочатку - обстріл будинків, потім – просто мирних мешканців. Хтось пересувався автівкою разом з родиною - обстріляли. Когось убили хаотичним пострілом з автомата. Вони тут ходили та їздили житловими мікрорайонами і хаотично стріляли: могли в будинок, могли в людей.”
“Російські мародери - це окрема тема. Стріляти росіяни в Херсоні почали одразу, наступний крок - мародерство. Вони нещадно грабували продуктові крамнички, згодом пішли в хід магазини електроніки, далі - все, що траплялось під руку. Не гребували нічим.”
“У звичайній старій дорожній сумці біля каси вокзалу сидить кіт. Із тих, знаєте, найпородистіших - сірих смугастих. Налякане таке, з велетенськими очима. Але не кинуте під розбомбленими будинками, а в теплі, зі своїм найдобрішим і найвеселішим на весь вокзал хазяїном - хлопчиком років пʼяти. Я не знаю, куди він іде: у Словаччину, в Угорщину чи лишається тут. Я не знаю, чи повернеться він колись в Україну. Але на сто відсотків упевнена: цей хлопчик виросте Людиною.”
“І тоді я зрозуміла, чому шістдесят годин в черзі на кордоні, три дні й три ночі в машині з однорічкою при мінус 10 здалися мені такими короткими, чому я їх майже не помітила. Бо це була телепортація. Просто в реальності вона виглядає не так, як ми думали, не як в кіно,”
“Кілька днів тому на околиці міста Ірпінь Київської області російські війська відкрили вогонь по цивільних громадянах, коли ті намагалися виїхати з міста. Лише тоді загинуло щонайменше восьмеро людей.”
“Вони всі врятувалися і тепер разом. Усі, хто виїхав того дня до Києва, пройшли повз неіснуючий «гуманітарний коридор». Ніякого коридору не було. Люди йшли під обстрілом. Росія того дня порушила свою обіцянку не стріляти. Вкотре.”
“Оглядаю деякі будинки. Бачу, що ми з Вітою живемо в середині морського бою. Наш будинок - клітинка, якій усе ще щастить.”
“Завтра (не) буде краще”
“Було відчуття, що ми покинуті та нікому не потрібні.”
“Холодно, вдарили морози, ми не могли зігрітися. Коли у ди линстві я дивилася фільми про блокаду Ленінграда, не могла зрозуміти, чому вони знімають людей, які постійно лежать у цих холодних квартирах. Ми також лежали, це зберігало енергія. Сидіти було складно, а лежачи ти економиш енергію та сили”
“Ми пили настільки мало води, що ходили в туалет лише один раз у день.”
“Вибухи. Безкінечна стрільба. Відчуття, неначе ми живемо на полігоні. Ми навчилися розрізняти, де виліт, а де приліт,”
“ми просто хочемо, щоби це якомога швидше закінчилося. За що нас убивають?”
“Всього нас було там 13 дорослих та двоє дітей. Режим був такий: зранку чай; в обід - гарячий суп з води та макаронів, могли кинути туди шматочок капусти чи вилити кетчуп. У нас було трошки картоплі, але ми її не чистили, бо шкірку також можна їсти.”
“Памʼятаю, як я ділила два варених яйця на 15 частинок. Всі так раділи, це був для нас делікатес.”
“Ми навіть не знаємо та не можемо уявити, скільки людей загинули у Маріуполі:”
“Будинки продовжують руйнувати. Під завалами люди. їх ніхто не дістає. Кількість мертвих значно більша, ніж показують у новинах.”
“в ті найгарячіші дні люди «поєдналися Як одна сімʼя».”
“спочатку страшно від кожного вибуху - за тиждень відрізняєш «вихід» від «приходу», «Гради» від «Смерчів», міномети від танків, вчишся визначати відстань. Оце прилетіло на околицю. Оце - десь у центр, але ще не надто близько до нас. Коли стіни тремтять - час лізти у погріб. А якщо й вікна дзвенять, то це вже геть «Ахтунг!»”
“Приватний зоопарк «12 місяців», розташований у селищі Демидів на Київщині, провів в окупації більше як 30 днів. Майже весь цей час там не було води, світла і тепла. Піклуватися про понад три сотні тварин залишилися семеро співробітників і два охоронці, хоча у звичайний час за звірами доглядали понад 50 осіб. Зоологи не просто пережили бої та страх розстрілу - вони не втекли із окупаці, щоби в Арчі, жирафа Миколи Степановича, верблюда Льохи та інших тварин був шанс вижити.”
“Читання, - пояснює дід Вова по-старечому розважливо і спокійно, ніби його вулицю просто зараз не розносить російський танк, - допомагає мені не боятися.”
“і не думала іхати з Маріуполя. Я вважала, що це дуже захищене місто. Ми вісім років готувалися до вторгнення. Тут стояв полк «Азов», місто мало протитанкові укріплення. Я гадала, тут буде безпечно! Усе почалося в суботу, 26 лютого. Обстріли з боку ДНР щодня гучнішали. Тоді ми ще мали воду і світло. А з початком весни розверзлося пекло.”
“Щойно виїхали з двору, колона стала - дивлюся, назустріч їде танк і як бабахне по нас… Не розрахував, снаряд пролетів над нами. Розірвався так, що машини затремтіли, але ми залишились цілі,”
“Це катастрофа. Що вони наробили? Навішо вони це зробили? Це ж звичайні люди були. Самі лише цивільні. Росіяни не воюють із нашими воїнами. Вони стріляють у звичайних людей.”
“нижче за течією, ближче до столиці - у Бородянці, Ірпені, Бучі та інших містечках і селах, - російські військові вдиралися у будинки мирних українців, грабували, гвалтували і вбивали беззбройних людей. Просто з ненависті.”
“Книга, яку ви щойно прочитали, - збірка репортажів, написаних протягом перших 77 днів війни: у період між 23 лютого та 9 травня - двома символічними датами в російській мілітаристській ідеології. Ми додали до підрахунку ще один день - як символ того, що війна триває.”
“У сучасній російській масовій свідомості під багаторічним впливом державної пропаганди ці дати трансформувалися у два меми - «Діди воювали» і «Можемо повторити».”
“У ці перші місяці війни ми бачили багато звірячої ненависті до українців з боку росіян: у Бучі та Ягідному, в Херсоній на харківській Салівці, у зруйнованому вщент Маруполі.”
“Ця книжка документальна, хоч і не є архівним матеріалом. Вона несе в собі художню правду - чи то пак, емоційну. Це свідчення простих людей, хористів, не солістів історії, і тим вони цікаві. Автори описували дійсність так, як бачили і відчували її в моменті. Наш спільний біль, можливо, спотворює оптику, але саме так ми відчували цю війну у її перші, найбільш болісні, місяці.”
“Цією книгою ми хотіли би чесно розповісти про болючий досвід простих українців у цій найбільшій за останні вісімдесят років війні у Європі, сподіваючись на міжнародне співчуття і підтримку.”
Таблиці шульте для читання (promo)
No comments:
Post a Comment