“У пʼять років дівчинка вже встигла стати невситимою читачкою, і її батько з подивом виявив у ній не за віком розвинену співрозмовницю. Вони ходили на довгі прогулянки вздовж Гудзону, які, бувало, тривали до пізнього вечора, бесідуючи про природні явища довкола них — про пуголовків і сузірʼя, про опале листя та вітри, якими його носить, про місячне гало й оленячі роги. Леопольд іще ніколи не знавав такої радості.”
“не каяття та страх, а розум відкриває шлях до чесноти й навіть, бува, до божественного.”
“її попросили докладно занотовувати сновидіння в щоденник, і вони з нумерологічним завзяттям розбирали ті записи, шукаючи зашифровані послання від янголів.”
“проводячи ночі в безсонні, захищалася книжками, неначе щитами, від навали неусвідомлених жахів. А якщо не допомагало, зверталася до щоденника. Кількарічне занотовування сновидінь, якого зажадав колись батько, вселило в неї щоденну звичку записувати думки. Ну а коли той перестав читати її записи, їхня тематика змістилася зі снів на роздуми про книжки, враження від побачених міст і — безсонними ночами — найпотаємніші страхи й жадання.”
“на думку Гелен, не було страшнішої наруги, ніж над сенсом.”
“Раск не лише проплив крізь цей шторм неушкодженим, а й, власне, колосально заробив на ньому. Протягом літніх місяців, які передували краху, він обережно, через дочірні компанії, почав ліквідовувати свої позиції та купувати золото, коли цей біржовий товар, принаджений і поглинений спекуляцією, трішки зріс як на Волл-стріт, так і в Лондоні. Але навіть пильнішу увагу привернула безпомилковість, із якою Раск практикував короткі продажі значних пакетів акцій саме тих компаній, які пізніше особливо постраждали або й розорилися внаслідок кризи. Він позичав у міріади брокерів цінні папери, коли ті були на піку котирування, і негайно продавав їх, доки вартість не встигала знизитися. А відтак, наче знаючи, що цей ринок обвалиться, просто чекав, доки курс тих самих паперів упаде нижче нікуди, щоб купити задурно й повернути брокерам їхні знецінені акції, отримуючи в результаті раблезіанські прибутки. Було щось моторошне в тій чіткій невблаганності, із якою він діяв, — від намічання компаній до підгадування моменту й забезпечення потайності своїх оборудок.”
Фокус Таймер (промо)
“Поміж загального спустошення й руїн устояв лише Раск.”
“Жоден із тих, хто виступав у Гелен із читаннями-концертами або відвідував їх, так і не став для неї справжнім другом, але всі гуртом вони встигли зробитися необхідним компонентом життя. Вона втратила смак до самотності.”
“Цілком байдужий до реальності довкола нього, Раск не відчував потреби чи морального обовʼязку допомагати хай кому. Його життя, завжди обмежене роботою та домом, залишалося незмінним. Для нього рецесія була не більше ніж звичайним нападом пропасниці, після якого економіка, оговтавшись, стане міцнішою, ніж будь-коли. На його переконання, крах був ланцетом, яким розітнули абсцес. Добряче кровопускання було необхідне, щоб зігнати набряк і щоб ринок отримав змогу намацати справжнє дно й відбудуватися на надійних засадах.”
“Гелен стояла посеред кімнати, лицем до дверей. У грецькій простоті її нічної сорочки було щось царствене, у скуйовдженому волоссі та шрамах — щось войовниче, а в переможному спокої — щось янгольське.”
“Вона пішла, покинувши його заради чогось, що кликало до себе з не- поборною силою. Бенджамін виявив, що ревнує її до хвороби, яка вимагала й отримувала всю повноту уваги та енергії Гелен, — і соромився визнати, що сердиться на дружину, бо та робить усе, що велить її темний господар.”
“Майбутнє, повсякчас прориваючись, прагне реалізуватися в кожному рішенні, яке ми ухвалюємо, і щосили старається стати минулим. Тим воно й відрізняється від звичайних фантазій — бо настає.”
“розвиток подій на ринку доходив до Раска лише у формі «новин» — так преса називає рішення, які нещодавно ухвалили інші люди.”
“Симптом, хвороба й лікування — це триєдність.”
“Гори, земля, саме Раскове тіло раптом стали нематеріальними й невагомими. Все спорожніло. Це не він підвівся — це просіла планета.”
“Моє імʼя відоме багатьом, мої діяння — вузьким колам, а життя — дуже мало кому. Мене це ніколи особливо не турбувало. Важить рахунок наших досягнень, а не легенди про нас.”
“адже заперечення - це завжди різновид підтвердження.”
“Я фінансист у місті, де керують фінансисти. Мій батько був фінансистом у місті, де керували промисловці. Його батько був фінансистом у місті, де керувала міцно спаяна спільнота — бездіяльна й самовдоволена, як і більшість провінційних аристократій. Усі ці чотири міста мають одну назву - Нью-Йорк.”
“Тодішній досвід виклав йому два міцно засвоєні уроки. Перший зводився до того, що ідеальні умови для бізнесу ніколи не виникають самі. Їх треба створювати… А другим і найголовнішим відкриттям стало те, що — як промовисто засвідчували всі Вільямові оборудки за ціле життя — за належної направленості індивідуального інтересу йому не обов’язково розходитися з колективним. Цим двом принципам (ми самі робимо собі погоду; особисті здобутки мають слугувати для загального блага) я завжди намагаюся слідувати.”
“Жодній оборудці не стати вповні успішною без глибокого розуміння людської природи.”
“Кожен фінансист повинен бути енциклопедистом, бо фінанси — та нитка, яка пронизує кожен з аспектів життя. Саме в цій нитці зсукуються воєдино всі розрізнені волокна нашого існування. Бізнес — ось спільний знаменник будь-якої діяльності та всякого починання. А це, своєю чергою, означає, що немає такої речі, яка не стосувалася б бізнесмена. Його стосується все. Він воістину людина епохи Відродження. Саме тому я присвятив себе набуттю знань у кожній мислимій царині — від історії до географії та від метеорології до хімії.”
“Щоб оборудка вийшла успішною, треба вичерпно розібратися — подекуди за одну ніч - у всіх її аспектах.”
“таких дивідендів, як освіта, не дасть жодна інвестиція. Я досі живу за цим гаслом і вважаю себе вічним студентом.”
“Жертвувати гроші непросто. Це потребує неабиякого стратегічного планування. За неналежного управління філантропія може зашкодити тому, хто дає, й розбестити того, хто отримує. Розширити. Щедрість — матір невдячності.”
“Ніщо не шкодить хворим так, як несправджені сподівання.”
“Кажуть, освіта дитини починається за кілька поколінь до того, як вона народиться.”
“Джерело моєї переваги — поєднання наукового підходу, обʼєктивної обробки величезних обсягів даних, а також інтуїції.”
“Ринок завжди має рацію. А ті, хто намагається ним керу-вати, — ніколи.”
“Кожною нашою дією керують економічні закони. Зранку ми, прокидаючись, обмінюємо відпочинок на прибуток. А ввечері, йдучи спати, віддаємо години потенційного прибутку за можливість поновити сили.”
“кожна з невдалих співбесід ставала безцінним уроком, і з плином часу я була дедалі ближче до отримання вакансії.”
“Я запозичувала уривки з промов Вудро Вільсона, з химерного трактату Роджера Бебсона про заможність, з «Автобіографії» Вільяма Захарії Ірвінґа, з «Американського індивідуалізму» Герберта Гувера, з «Виховання Генрі Адамса»… Із-поміж останніх найкориснішим стали « Таємничі люди з Волл-стріт» Ерла Спарлінґа.”
“Хаос — це вихор, що розкручується чимраз швидше з кожною річчю, яку поглинає.”
“Добробут держави ґрунтується ні на чому іншому як на масовому егоїзмі, що, накопичившись, зрештою починає нагадувати так зване загальне благо. Якщо егоїстичні індивіди зберуться докупи в достатній кількості та діятимуть у єдиному напрямку, то результат сильно скидатиметься на колективну волю або спільну мету. Але за цією ілюзією громадського інтересу зазвичай забувають про один надзвичайно важливий нюанс: якщо мої потреби, прагнення й бажання збігаються з вашими, то це означає, що наша ціль не спільна, а та сама. Ось де засаднича відмінність. Моя з вами співпраця триватиме лише доти, доки слугуватиме моїй вигоді. А поза цим можлива або конкуренція, або байдужість.”
“Немає жодного героїзму в захисті чужих інтересів тільки тому, що вони випадково збігаються з вашими.”
“Повернувся Ендрю, ощасливлений результатами в Ц., які тепер (як і завше) приписує своїй «інтуіції».”
“Підслухала: «Всі знають, що я тут інкогніто».”
“Е. щойно телефонував із Ц. (уже вкотре), просячи поради. Кольбе, Ленбах, Лондон, Нью-Йорк etc., etc., etc. Він, як завше, плутає непевність із ґрунтовністю, а вагання з аналізом.”
“Мовчанка двох людей завше спільна, але належить комусь одному, і той ділиться нею з другим.”
“Але коли Е. ознайомився з моїми записами, ми з ним почали таку собі співпрацю. Він навчав мене інвестиційної премудрості, а я його — не обмежуватися і рамками. В такій роботі я знаходила страшенну втіху. Ми вперше стали справжніми партнерами. І, я навіть сказала б, щасливими. За повного доступу до капіталу результати стали майже миттевими. Цифри були колосальні — воістину астрономічні. Про Ендрю та «його хват» почали говорити з благоговінням.”
“Ми доповнювали одне одного. Він розумів, що без моєї допомоги нізащо не зміг би відповідати легенді, яка поставала довкола нього. А я розуміла, що якби не Е., то мої операції ніколи не сягнули б таких висот. Якийсь час ми обоє насолоджувалися нашим союзом.”
“істинно одружений тільки той, хто більше вірний обітницям, ніж людині, якій їх давали.”
“У проміжку між 1922-м і 1926-м я сплела павутину. Завдяки відкритому в математиці «ефектові залипання», її мережа розтягнулася навсібіч. Результати були відтворювані. Вийшла функціональна модель із суцільних атракторів. І навіть тривимірна. Е. виконував мої інструкції. Протягом тих років ми заробили стільки, що первинний статок Бевлів видавався крихітним. Я пояснювала Е. «ефект залипання» і принцип павутини незліченно разів. Та він або вдавав, що слухає моє пояс нення, або втрачав терпіння. Сама винна. Ніколи не вміла до пуття розтлумачити математику.”
“Він якось сказав, що не почувається чоловіком. А я відчула відразу до його марнославства. Але наша химерна співпраця тривала. Мене захоплював процес, а Е. — результати. Хоча я покривила б душею, сказавши, наче для мене це стало звичайними інтелектуальними вправами. Я відкрила в собі глибочезне джерело амбіцій. І живилася з його темних вод. Наприкінці цього періоду (початок 1926-го? ) мою увагу привернув один ефект біржі, який дедалі більше давався взнаки в міру розширення наших транзакцій і зростання прибутків — трафік. Під час сплесків або спадів тикер завше сильно відста-вав. Розрив між ціною в залі й за тикером міг сягати десятка пунктів. Я вирішила скористатися з цих затримок. І стала створювати їх, торгуючи у величезних обсягах та викликаючи загальну нестяму. Тикер відставав, і я на кілька хвилин заволодівала майбутнім. Ендрю став легендою. Всяк мав його за ясновидця й містика.”
“А правда полягала в тому, що все це уможливлював застарілий і перевантажений механізм: брокери не могли впоратися з напливом наказів; тоді клерки не встигали передавати запізнілі накази брокерів до операційної зали; тоді кожен із наказів мав чекати черги на опрацювання; тоді оновлені котирування передавали операторам тикера, які теж відставали в роботі; тоді спливав додатковий час між виходом уже застарілих котирувань та новими наказами на їхній основі; а тоді весь цикл затримок починався наново, ще й наростаючи. Цей недолугий механізм породжував арбітражні можливості. Дивно, що доти ніхто не здогадувався заробляти на цьому. А я витискала з них усе, що могла.”
“У книжках, у музиці та живописі я завжди шукала емоційності з елегантністю.”
“Але на початку 1929-го цю ненадійну гармонію зруйнували дві синхронні події. Чи, власне, не події, бо обидві лежали в майбутньому, а, так би мовити, два прогнози. По-перше, моє усвідомлення, що до кінця року ринок обвалиться. А по-друге, діагностований рак, від якого я мала померти невдовзі по тому.”
"Бог — найнецікавіша відповідь на найцікавіше запитання. "
“коли граєш проти ринку, все перевертається догори дригом: що сильніше знецінення, то більший прибуток, і навпаки.”
No comments:
Post a Comment